До кінця їхньої середземноморської відпустки залишалося ще більше тижня. І тепер вони зустрічалися з Катею майже щодня. Гуляли набережною, сиділи в кав’ярнях, обговорювали все на світі. Тарас навіть купив їй розкішний букет місцевих квітів. А одного вечора, залишивши сина під наглядом аніматорів у дитячій кімнаті готелю, він запросив Катерину до тихого ресторану біля моря. І, ледь дочекавшись замовлення, випалив найголовніше.
— Одружитися?! — вона витріщилася на нього так, ніби він щойно запропонував їй пограбувати банк. — Тарасе… Ти з глузду з’їхав? З чого ти взагалі взяв, що я на таке погоджуся? Ми ж ледь знайомі, ми різні люди! Ні! Це просто неможливо! — Катя помітно занервувала, відсуваючи від себе келих із вином.
— Катю, послухай, я розумію, що, напевно, занадто жену коней, — палко заговорив Тарас, перехиляючись через стіл. — Але ти мусиш мене зрозуміти! Ви ж близнючки! У вас одна кров, одна природа!
Він відчайдушно намагався донести до неї свою теорію. Доводив, що вони просто створені для того, щоб стати сім’єю.
— Я нізащо не повірю, що Маркусь тобі абсолютно байдужий! — переконував Тарас. — Навіщо б ти тоді проводила з нами стільки часу? Катю, це ж знак долі! Це наш шанс перестати бути самотніми!
У глибині душі Тарас почав лякатися самого себе. “Здається, я стаю одержимим нею”, — промайнула твереза думка. Так, вона мала інший характер, але це обличчя… Він просто не міг уявити, щоб поруч із ним коли-небудь опинилася інша жінка з іншим обличчям.
— Боже, ніколи б не подумала, що дійде до такого маразму, — похмуро хмикнула Катерина, різко обриваючи його тираду. — Ну що ж, доведеться сказати тобі гірку правду… Хочеш знати, чому я витрачаю на вас свій час? Бо мені стало соромно. Так, уяви собі, в мені прокинулася банальна совість за те, що я стільки років ігнорувала рідну сестру! Я чудово розумію, що цими кількома прогулянками минулого не виправити. Але це краще, ніж нічого, правда? Щодо Марка — ну, не знаю… Можу надсилати йому подарунки на дні народження. Можливо, колись ще перетнемося на відпочинку… Але не більше!
— Цього замало! — заперечливо похитав головою Тарас. — Катю, ти не розумієш! Якби Віка могла бачити нас із того світу, вона б точно схвалила це! Вона була б щаслива, що ми…
— Так, стоп! Досить! — Катерина різко підняла руку. Вона жестом покликала офіціанта, кинула на стіл кілька купюр, навіть не глянувши на рахунок, підхопила свою сумочку і рвучко підвелася. — Не думаю, що нам варто продовжувати цю безглузду розмову. Та й взагалі зустрічатися. З мене досить. Прощавай!
— Катю, почекай! — він кинувся за нею слідом.
Тарас довго вибачався. Благав пробачити його за цей емоційний зрив, запевняв, що просто збожеволів від горя і більше ніколи не порушить цю тему. Катерина, важко зітхнувши, зрештою пом’якшала. У наступні кілька днів до кінця відпустки вони зустрілися ще пару разів, підтримуючи прохолодний, ввічливий нейтралітет.
А напередодні вильоту Катя сама запропонувала відвезти їх до аеропорту на орендованій машині. Тарас радо погодився. І ось, вони їхали залитою сонцем трасою. Напередодні вони ще раз чітко домовилися, що залишаться просто знайомими. Але в машині Тарас знову відчув, як накочує паніка. Він буквально фізично не міг уявити, як вони з Марком повернуться в порожню київську квартиру. Синові потрібна мама, а йому — дружина з обличчям Вікторії! Він вирішив ризикнути ще раз.
— Послухай… — почав він, не стримавшись, повертаючись до неї з пасажирського сидіння. — Те, про що ми говорили тоді в ресторані…
— Знаєш, Тарасе, я починаю дуже шкодувати, що взагалі підійшла до вас на тому пляжі, — крізь зчеплені зуби процідила Катерина, не відриваючи погляду від дороги. — Я ж усе пояснила! Ми з сестрою — різні люди! Я рада за неї, але я…
Вона не встигла договорити. Бо саме в цю доленосну секунду з-за сліпого повороту на шаленій швидкості вилетів масивний вантажний фургон.