Алла до солонуватого присмаку крові закусила нижню губу. «От цікаво, що ж ти таке задумав, Вітьку?» — блискавкою промайнуло в її розпаленій голові. Уява миттєво намалювала огидну картину: ця абсолютно чужа, нахабна жінка розкинулася на їхньому широкому сімейному ліжку.
Вона, певно, ще й вкрита тією розкішною вишитою ковдрою, яку Алла колись із такою любов’ю та трепетом вибирала на ярмарку в Сорочинцях, торгуючись за кожен стібок. «Я цю ковдру завтра ж віднесу на смітник!» — категорично, без права на оскарження вирішила вона. Та гострий розум знову наказав їй не гарячкувати і дослухати цю ницу виставу до самого фіналу.
— А я її зовсім не боюся, — зухвало кинула Світлана, і було чути, як вона совається на постелі. — Хай собі приходить, мені абсолютно байдуже. Може, це їй варто мене побоюватися, а не навпаки. І знаєш, тебе це теж стосується. Мені вже остогидло ховатися по темних кутках, немов якась дешева злодійка!
— Ти що, зовсім з глузду з’їхала?! — щиро обурився Віктор, від переляку зірвавшись на приглушене шипіння. — Ця квартира повністю належить Аллі, я тут навіть не прописаний! Якщо вона нас зараз вижене, куди ми підемо? До твоєї орендованої крихітної однушки на Позняках? Чи, може, до моєї матері в село під Бровари, де туалет стоїть надворі, а в сараї мекають кози?
Алла затисла рот рукою, щоб випадково не розсміятися вголос. Сміх був нервовим, але щирим. «Оце так поворот!» — подумки відзначила вона. Пекуча, руйнівна образа, що роздирала груди ще хвилину тому, поступово поступалася місцем холодному, майже спортивному інтересу хижака, який спостерігає за метушнею здобичі.
Світлана за дверима на мить замовкла. У тиші спальні було чітко чути, як вона важко, з явним, непідробним обуренням видихнула повітря:
— Почекай-но… Що значить «квартира належить Аллі»? Ти ж мені весь час розказував, що це ваше спільне майно! Чому я дізнаюся про такі критичні деталі тільки зараз?
— Та яка різниця, чия вона там на паперах? — спробував недолуго відмахнутися Віктор, намагаючись згладити гострі кути. — Ти ж мене не за квадратні метри полюбила, правда?
— Звісно, не за метри, але ж жити нам десь треба! — голос Світлани втратив усю свою грайливість, ставши різким і колючим, мов бите скло. — Я взагалі-то мрію про дітей, а в моїй орендованій халупі на Дарниці ми всі точно не помістимося. Я роками відмовляла собі в усьому, відкладала кожну зароблену копійку на власне житло, а ти… Виходить, у тебе взагалі нічого немає за душею?
Алла в коридорі ледь стримала хижу, переможну посмішку. «Оце так, Вітьку, гарно ж ти вскочив у халепу!» — подумала вона, жваво уявляючи його розгублену, спітнілу фізіономію в темряві кімнати. Проте чоловік раптом пожвавився, і в його голосі несподівано з’явилися вкрадливі нотки досвідченого змовника:
— Не панікуй, Світланочко, сонечко, не все так погано. У мене є геніальний план! Ми з Аллою саме зараз продаємо цю квартиру, щоб купити нову, значно більшу. І от коли нова нерухомість буде офіційно оформлена, за законом це вже буде наше з нею спільне, набуте у шлюбі майно. Розумієш, до чого я хилю?
— Розумію, — недовірливо протягнула коханка, хоча в її тоні все ще бринів густий, липкий сумнів. — І коли ж саме це має статися?
— Скоро, дуже скоро! — палко й гаряче запевнив Віктор. — А тепер давай, вставай і швидко одягайся. Де твої колготки? Чому ти їх постійно кидаєш під ліжко? Алла може прийти з хвилини на хвилину, а в нас ще постіль зібгана!
Алла міцно стиснула щелепи. Звук скреготу власних зубів здався їй оглушливим. «Продаємо квартиру? Оце справді щось новеньке!» — промайнуло в голові. Обурення змішалося з неймовірною, кришталевою ясністю думок. У її свідомості вже почав стрімко вимальовуватися власний, бездоганний план помсти. «Тікай звідси. Швидко і тихо», — скомандував первісний інстинкт самозбереження. Вона безшумно позадкувала до вхідних дверей, обережно підхопила важкі пакети з городиною і, мов безтілесна примара, вислизнула назад на холодну сходову клітку.
Піднявшись на один поверх вище, жінка надійно сховалася в глибокій тіні спільного балкона. Буквально за якихось десять хвилин глибоко внизу гучно клацнули металеві двері під’їзду, і Віктор разом зі своєю Світланою поспіхом вийшли на вулицю. Вони навіть не підозрювали, що кожне їхнє слово було почуте й закарбоване в пам’яті. Алла з неймовірним полегшенням видихнула в морозне повітря: «Ну що ж, любий, хочеш грати — пограємо. Але тепер виключно за моїми правилами».
Тієї ночі Віктор переступив поріг квартири близько першої години. Він недбало, намагаючись виглядати максимально природно й розслаблено, кинув ключі на тумбочку в передпокої. Алла сиділа на кухні, освітлена лише тьмяним, теплим світлом настінного бра. Вона незворушно пила свій улюблений заспокійливий трав’яний чай, зосереджено гортаючи стрічку новин у смартфоні.
— Затримався на роботі, важливий звіт здавали, — винувато буркнув чоловік, старанно ховаючи бігаючі очі.
— Та нічого страшного, буває, — її тон був настільки рівним, м’яким і спокійним, що Віктор навіть трохи розслабив напружені плечі. Вона повільно відставила керамічну чашку й пильно подивилася йому просто в очі. — До речі, Вітю, мені сьогодні запропонували просто шикарну квартиру на Подолі. Розкішний варіант, ідеальне планування. Тільки нам грошей трохи бракує на доплату. Було б дуже добре, якби ти десь позичив потрібну суму.
Віктор миттєво скривився, наче йому до рота силоміць поклали шматок перестиглого, кислого лимона:
— У кого я позичу такі шалені гроші? Ти ж чудово знаєш, усі мої знайомі самі ледь кінці з кінцями зводять!
— Ну, тоді залишаємося жити тут, — Алла абсолютно байдуже, з легкою приреченістю знизала плечима. — Через тиждень наші діти повернуться від бабусі з Полтави, будемо й далі тіснитися втрьох у цій тісній бетонній коробці. Хіба в тебе немає якихось дешевших чи простіших варіантів вирішення проблеми?
Вона витримала майстерну, театральну паузу, дозволивши йому обміркувати безвихідь ситуації, а потім різко, без попередження змінила тон. Її голос раптом задзвенів холодним металом:
— А я хочу саме ту квартиру на Подолі! — несподівано гаркнула Алла, з силою вдаривши долонею по столу.
Одночасно з цими словами вона блискавичним, відпрацьованим рухом підхопила з ноги свій важкий домашній капець із густою традиційною вишивкою. Віктор не встиг навіть кліпнути оком, як цупка підошва з глухим, неприємним звуком врізалася йому просто під праве око. Удар був настільки стрімким і точним, що тонка шкіра миттєво почала наливатися гарячим багрянцем, стовідсотково обіцяючи на ранок синець розміром із добрячу, стиглу сливу.
— Або ти шукаєш ці кляті гроші, або сидиш тут усе своє жалюгідне життя, як сіра миша в тісній норі! Вирішуй нарешті, ти мужик у цьому домі чи хто?! — геніально розіграла вона сцену грандіозної, неконтрольованої істерики.