Віктор стояв посеред кухні абсолютно отетерілий, інстинктивно притискаючи тремтячу долоню до палаючої щоки. Такої Алли — лютої, некерованої, з диким, майже божевільним блиском в очах — він за всі довгі роки шлюбу ще жодного разу не бачив. Прикладаючи до щоки холодну металеву ложку, яку похапцем знайшов на столі, він гарячково міркував: «Де ж, чорт забирай, узяти ці гроші?». І тут його затьмарений мозок просвітліла рятівна, блискуча думка. Світлана! Вона ж сама сьогодні хвалилася, що роками відкладає кругленьку суму на власну нерухомість. Може, вдасться її розжалобити, зіграти на почуттях і вмовити позичити?
Наступний день перетворився для нього на суцільне, безперервне приниження. Він ледь не повзав перед коханкою на колінах у її квартирі, слізно благаючи позичити сорок тисяч гривень. Години солодких, медових умовлянь, клятв у вічному, неземному коханні, клятвених обіцянок золотих гір та щасливого спільного майбутнього у просторій світлій квартирі врешті-решт зламали її стіну опору. Світлана, згнітивши серце, віддала йому всі свої багаторічні заощадження.
— Я зібрав гроші! Усі до останньої копійки! — з порога радісно, мов тріумфатор, вигукнув Віктор, щойно повернувшись додому.
— От і чудово, — холоднокровно, без жодної емоції на обличчі відгукнулася Алла, діловито забираючи з його рук товсту пачку купюр. — Але не кричи так, ми ж з тобою не на базарі.
Чоловік просто світився зсередини від власної значущості та винахідливості. Він гордо, випнувши груди, походжав кімнатою, розповідаючи дружині неймовірні, карколомні байки про те, яких надлюдських зусиль і складних перемовин йому коштувало «викрутитися» з фінансової скрути.
— Ти навіть уявити собі не можеш, через яке справжнє пекло мені довелося пройти, щоб дістати для нас із тобою цю суму! — пафосно хвалився він, раз у раз обережно торкаючись пучками пальців уже відчутно посинілої щоки.
— О, повір, я чудово це уявляю, — з ледь помітною, тонкою іронічною усмішкою кивнула Алла. — Завтра з самого ранку підемо до нотаріуса укладати офіційну угоду.
— Стривай, а я тобі там хіба не потрібен буду? Документи різні підписати, те-се… — Віктор раптом зупинився як укопаний і підозріло примружив неушкоджене ліве око.
— А нащо ти там здався? — жінка подивилася на нього абсолютно спокійно, як на порожнє місце в кімнаті. — Я продаю свою власну квартиру, яку придбала за свої гроші ще до нашого з тобою шлюбу. Відповідно, і нову нерухомість я оформлюю виключно на своє ім’я. Твій підпис там ні до чого.
Віктор миттєво зблід, відчуваючи, як по спині пробіг неприємний, липкий холодок. Він мовчки проковтнув цю гірку, принизливу пігулку, не наважуючись сперечатися з дружиною, яка зараз нагадувала готову до стрибка пантеру. Проте в його голові вже закрутилися підступні, жадібні шестерінки, вибудовуючи нову стратегію. «От же хитра лисиця! — подумки тішився він власній юридичній обізнаності. — Думає, що так легко обведе мене навколо пальця і залишить ні з чим. Нічого-нічого, наївна. Гроші ж вкладені під час нашого законного шлюбу. Після неминучого розлучення я через суд усе одно змушу її поділитися і відгризу свою законну половину!»
Чоловік навіть у найстрашніших, найфантастичніших снах не міг уявити справжніх масштабів її гри. Алла вже давно, холоднокровно й бездоганно провернула свій геніальний хід, не залишивши йому жодного шансу на перемогу. Усі необхідні документи на розкішну нову квартиру на Подолі вона офіційно, через перевіреного нотаріуса, оформила на свою рідну матір. Усі тонкощі та деталі цього плану жінки детально обговорили за філіжанкою міцної, ароматної кави в старенькій маминій квартирі на Оболоні. На тлі вицвілих шпалер і радянських меблів блискучі папери з печатками здавалися квитком у нове, вільне життя.
— Мамо, вважай, що це мені хоч якась мінімальна моральна компенсація за всі ті довгі роки, що я безжально змарнувала на цього брехливого зрадника, — весело, з відчутним полегшенням сміялася тоді Алла, ставлячи свій розгонистий підпис на останній сторінці договору.
Того ж самого вечора Віктор зі Світланою безтурботно, наче молоде подружжя, проводили час у її крихітній орендованій квартирі на Дарниці. За тонким склом старих вікон гучно, з металевим скреготом проносилися пізні трамваї, а всередині панувала крихка, штучна ілюзія справжньої сімейної ідилії. Віктор розслаблено розкинувся на дивані, перемикаючи канали, коли раптом тишу розрізав різкий, дратівливий звук дверного дзвінка.
— Хто це ще може бути проти ночі? — невдоволено, з нотками тривоги буркнула Світлана, неохоче підводячись із нагрітого місця. — Мабуть, знову хазяйка прийшла за оплатою чи перевіряти лічильники, їй вічно щось не подобається. Сиди тут тихо, не висовуйся і взагалі не подавай голосу.
Віктор слухняно, по-змовницьки кивнув і трохи гучніше ввімкнув телевізор, щоб заглушити можливу розмову, а жінка неквапливо попрямувала до вузького коридору. Вона рвучко, з наміром одразу поставити непрохану гостю на місце, відчинила двері й миттєво застигла, немов міцно вросла ногами в старий лінолеум. На порозі, з ледь помітною, ввічливою, але крижаною посмішкою на обличчі, стояла Алла.
— Доброго вечора! Не впізнали? — її голос лунав м’яко, оксамитово, але з таким відчутним металевим відтінком, що Світлані стало важко дихати. — Я Алла, поки що законна дружина Віктора. Вже так давно хотіла з вами познайомитися особисто, та все ніяк не випадало слушної нагоди для зустрічі. А сьогодні от простежила за вами після роботи, прогулялася вечірнім містом і вирішила зайти на вогник. Дозволите?
— Е-е… так, звісно, проходьте, — розгублено, ледь ворушачи пересохлими губами, проковтнула слова Світлана. Вона інстинктивно, наче відштовхнута невидимою силою, відступила вбік, покірно пропускаючи несподівану гостю до своєї фортеці.
— Яка ж ви все-таки неймовірно гостинна! — радісно, з бездоганно зіграною, удаваною щирістю вигукнула Алла, граціозно знімаючи свої дорогі шкіряні чоботи й акуратно ставлячи їх біля порога. — То куди мені йти? Де тут у вас приймають гостей?
— На кухню, — ледь чутно пробурмотіла господиня, опускаючи очі. Вона досі не до кінця усвідомлювала рівень катастрофи, що саме зараз розгорталася в її домі.