Алла неквапливим, абсолютно хазяйським кроком, від якого лунко скрипіли мостини, пройшла до тісної кухні. Вона показово, з прискіпливістю ревізора, роздивлялася скромний інтер’єр. На стінах висіли акуратно вишиті хрестиком рушники, а на вузькому, заставленому банками підвіконні красувалася невеличка керамічна вазочка з пожовклим сухоцвітом. Було надто очевидно, що дівчина всіма силами, витрачаючи останні копійки, намагалася вдихнути хоч краплю домашнього затишку в цю чужу, холодну зйомну халупу.
— А знаєте, напрочуд гарно у вас тут, — спокійно, з легкою поблажливістю зауважила Алла, по-господарськи сідаючи за маленький, накритий клейонкою кухонний стіл. — Хоч житло й тимчасове, але одразу відчувається, що в нього вклали душу і жіночу руку.
— Дякую, — сухо, максимально насторожено відповіла Світлана, обережно опускаючись на стілець навпроти. Її перелякані, розширені очі гарячково бігали від ідеально спокійного обличчя Алли до зачинених дверей кімнати, ніби шукаючи там порятунку чи підтримки. — То, може, мені Віктора покликати сюди? Хай пояснить…
— Та ні, що ви, він мені абсолютно не потрібен, — Алла легко, мов від настирливої мухи, відмахнулася рукою, і в її голосі забриніла відверта, гірка іронія. — Я ж сюди виключно до вас прийшла поговорити, Світлано. Він тепер повністю і безповоротно ваш, забирайте на здоров’я, користуйтеся.
— Як це… мій? — коханка здивовано, по-дитячому наївно кліпнула густими нафарбованими віями, остаточно втративши логічну нитку цієї химерної розмови. — Ви що, ось так просто, без скандалу, від нього відмовляєтесь?
— Аякже, — ствердно, з абсолютною серйозністю кивнула Алла. — Він нарешті знайшов своє справжнє, щире щастя, і я за нього, повірте, тільки рада. Погодьтеся, у сорок років залишитися без власного кутка, без копійки в кишені і піти до іншої жінки в приймаки — це ж можливо тільки з великої, неземної, сліпої любові, чи не так?
Світлана стрімко нахмурилася, інтуїтивно, на рівні підкірки відчуваючи болючий, нищівний підступ у кожному плавному слові цієї незворушної жінки.
— Стривайте-но, почекайте… Як це без кутка? Але ж Віктор сам мені особисто казав, що ви вже продали квартиру й купили нову, просторішу! Це ж ваше спільне майно, він має повні права! При розлученні ви все за законом поділите навпіл!
— Господи, хто ж вам такі відверті дурниці сказав? — Алла щиро, дзвінко й розкотисто розсміялася, відкинувшись на спинку стільця. Цей сміх здався Світлані найстрашнішим звуком у світі. — Я дійсно продала свою стару хату, тут він вам не збрехав. Але ніякої нової нерухомості на своє ім’я я не купувала і не збиралася. Все, що цей дорослий фантазер вам наобіцяв, — лише плід його бурхливої, хворобливої уяви. Знаєте, він у ранньому дитинстві, мабуть, перечитав казок про чарівні палаци, от і продовжує жити у своїх інфантильних рожевих мріях за чужий рахунок.
Світлана широко відкрила рот, відчайдушно намагаючись щось заперечити, якось захистити свої інвестиції, але потрібні слова намертво застрягли в пересохлому горлі. Її обличчя вмить зблідло, ставши кольору старої крейди, а тонкі пальці на руках дрібно, неконтрольовано затремтіли, видаючи паніку.
— То що виходить… я просто так, власними руками віддала йому всі свої заощадження на нову квартиру, а він… — ледь чутно, самими лише побілілими губами прошепотіла вона, дивлячись у порожнечу перед собою.
— Саме так, люба моя, ви вловили саму суть, — безжально, з хірургічною точністю підтвердила Алла, ледь стримуючи хижу, переможну посмішку. — Ви обоє просто ідеальна, чудова пара, насолоджуйтесь одне одним. Але відтепер — категорично без моєї участі та моїх грошей.
Світлана сиділа непорушно, мов громом прибита, не в змозі навіть кліпнути. Тим часом Алла спокійно, витонченими дрібними ковтками допивала гарячий чорний чай, який розгублена господиня суто машинально поставила перед нею на стіл хвилиною раніше. У маленькій, задушливій кухні зависла важка, тягуча, мов смола, тиша. Її порушувало лише приглушене, байдуже бубоніння телевізора з сусідньої кімнати, де нічого не підозрюючи Віктор уважно переглядав вечірній випуск спортивних новин.
— То виходить, ви свідомо, розважливо обманули нас обох? — нарешті видавила із себе Світлана, повертаючись до реальності. Її голос раз у раз зривався і неприємно тремтів від пекучої, нестерпної образи. — Я ж віддала йому всі свої гроші! Кожну зароблену копійку, яку роками збирала на власну хату, відмовляючи собі у всьому!
— Ой, хто б уже в цій кімнаті казав про високий обман і святу мораль, — зневажливо, з відразою пирхнула Алла, рішуче відставляючи порожню керамічну чашку подалі від себе. — Ви ж чомусь зовсім не соромилися крутити роман з моїм законним чоловіком просто за моєю спиною, топчучи мою сім’ю. А тепер настав час пожинати гіркі плоди своїх вчинків. Я тут абсолютно ні до чого — це виключно ваші з Віктором брудні дорослі ігри.
Світлана до гучного хрусту в кісточках стиснула кулаки, в її потемнілих очах спалахнув небезпечний, божевільний вогник гніву. Але Алла лише поблажливо, як на вередливу дитину, глянула на свій елегантний наручний годинник і повільно, з гідністю королеви підвелася з-за столу.
— Ой, щось я дійсно засиділася у вас в гостях, час і честь знати, — напрочуд весело, майже святково промовила вона, розправляючи складки на пальто. — Мені вже час бігти у своїх справах. Було надзвичайно приємно нарешті познайомитися, Світланочко. Передайте моєму, тобто вже виключно вашому, Вітькові палкий привіт від колишньої. А його речі я завтра ж зранку пришлю сюди звичайною маршруткою, чекайте на пакунки. Офіційне розлучення, законні аліменти на двох дітей — усе це ми владнаємо через суд трохи згодом. Думаю, на сьогодні вам є про що дуже серйозно поміркувати. Бувайте здорові і щасливі!
Не чекаючи на жодну відповідь, Алла рвучко, по-військовому чітко розвернулася, швидко взула свої чоботи й вийшла з квартири, гучно, з відлунням по всьому під’їзду грюкнувши важкими вхідними дверима. Світлана ще кілька довгих секунд сиділа абсолютно нерухомо, намагаючись хоч якось оговтатися від глибокого психологічного шоку. А потім, немов зірвавшись із товстого сталевого ланцюга, з диким риком увірвалася до кімнати.
Віктор максимально розслаблено сидів перед яскравим екраном, міцно тримаючи в руці пластиковий пульт. Обличчя жінки, яка влетіла до кімнати, пашіло від неконтрольованої, первісної люті. Вона нагадувала справжню фурію, готову розірвати його на шматки.
— Ти що накоїв, бовдуре нещасний?! — несамовито, на межі ультразвуку закричала вона, бризкаючи слиною.