Її божевільний погляд випадково впав на власний старий хатній капець на товстій підошві, що сиротливо лежав на підлозі біля килима. Вона блискавично схопила його, і не встиг чоловік навіть здивовано кліпнути чи хоча б підвестися для захисту, як важка ґумова підошва з неймовірного розмаху полетіла йому просто в обличчя. Удар прийшовся точно і безжально під ліве око — ідеально, майже ювелірно симетрично до того фіолетового, пульсуючого синця, яким його тільки вчора щедро нагородила Алла.
— Ти підло, ницо обдурив мене! — не своїм, хрипким голосом репетувала Світлана, наступаючи на нього. — Де мої гроші, мерзотнику?! Де твоя хвалена, розкішна квартира на Подолі, га?!
Віктор судомно здригнувся від пекельного болю і, двома руками міцно тримаючись за обидва палаючі ока, жалюгідно, мов поранена тварина, заскиглив, втискаючись у спинку дивана:
— Та заспокойся ти, благаю тебе всім святим! Я зараз усе логічно, по поличках поясню…
Але розлючена жінка вже не чула і не бажала чути жодних жалюгідних виправдань. Вона гарячково, нишпорила по тісній кімнаті диким поглядом, відчайдушно шукаючи, чим би ще важчим і твердішим пожбурити в цього жалюгідного зрадника, який зруйнував її життя.
Віктор жалюгідно зіщулився на вузькому дивані, відчайдушно затиснувши пульсуюче око спітнілою долонею. Світлана ж тим часом металася по тісній кімнаті, немов справжнісінька, розлючена фурія, змітаючи все на своєму шляху. На підлозі вже хаотично валялися її злощасний капець і пластиковий пульт від телевізора, який вона встигла з силою пожбурити йому навздогін, ледь не розбивши екран.
— Ти геть знахабнів у своїй безмежній брехні! — кричала вона так пронизливо, що, здавалося, у вікнах ось-ось задзвеніли б тонкі шибки. — Я довірливо, як остання дурепа, віддала тобі сорок тисяч гривень! Величезні гроші, які по крихтах, відмовляючи собі в нормальній їжі та одязі, відкладала з кожної своєї жалюгідної зарплати! А ти мені що натомість приніс? Дешеві, примітивні казки про новісіньку, розкішну хату на Подолі?!
— Світланочко, та вислухай же ти мене хоч одну хвилину! — відчайдушно благав Віктор. Він комічно, але з непідробним страхом намагався ухилитися від її різких, гнівних жестів, втискаючись спиною в м’яку оббивку. — Я ж не брехав тобі жодного слова! Алла справді продала нашу стару квартиру, я ж на власні очі бачив усі підписані документи на столі! Просто… розумієш, яка справа… вона мене надзвичайно жорстоко обдурила. Ця відьма потайки оформила всю нову нерухомість виключно на свою маму.
Світлана раптом завмерла на місці, мов уражена блискавкою. Вона важко, з хрипом втягувала в себе повітря. Її очі небезпечно звузилися до двох тонких, колючих щілин, а голос несподівано став тихим, крижаним і від того ще більш моторошним та загрозливим:
— То виходить, ти ще й непрохідний, клінічний дурень, окрім того, що патологічний брехун? Вона тебе технічно, без жодних зусиль обіграла, мов малого, наївного хлопчиська на привокзальному дешевому базарі! А я через твою феноменальну тупість лишилася абсолютно без копійки! Що мені тепер, скажи на милість, робити з цим життям? Знову зі сльозами пакувати важкі валізи і їхати до Польщі на пекельні заробітки, щоб роками збирати на власну хату, миючи чужі підлоги?!
Віктор жалюгідно знітився, винувато опустивши побиту голову. Він із нестерпним душевним болем згадував, як ще вчора пів дня принизливо випрошував у неї ці нещасні гроші. Як майстерно малював в її уяві золоті гори й розкішне богемне життя в центрі столиці. А тепер він сидів на чужому, пропахлому пилом дивані з двома ідеально симетричними синцями під очима і без жодної, навіть найменшої ідеї, як вибратися з цієї глибокої прірви.
— А може… може, ми спробуємо ще раз поговорити з Аллою? — максимально невпевнено, тремтячим, зірваним голосом запропонував він. — Попросимо її по-людськи увійти в становище і повернути хоча б частину суми…
— Ти що, серйозно зараз це кажеш?! — знову вулканом вибухнула Світлана. — Після того, як твоя геніальна дружина щойно прийшла сюди, потопталася по моїй гідності й відверто насміялася мені просто в обличчя?! Та вона тебе першого на міський смітник викине разом із твоїми брудними лахами! І мене туди ж відправить слідом! Ні, Вітько, тепер це виключно твій особистий борг. І ти мені його повернеш до копійки. Інакше я завтра ж зранку подзвоню твоїй мамі в село, хай старенька послухає, який у неї син геніальний, неперевершений аферист!
Віктор повільно, крекчучи від напруги, підвівся з дивана. Він обережно потирав обома руками синці, які просто на очах наливалися густим синьо-фіолетовим кольором. Світлана стояла навпроти нього, рішуче і войовничо склавши руки на грудях. Її погляд був настільки важким і ненависним, що, здавалося, міг би легко пробити наскрізну дірку в товстій бетонній стіні.
— Ти повернеш мені все, Вітько. До останньої, іржавої копієчки, — холодно і чітко карбуючи кожне слово, немов забиваючи цвяхи, промовила вона. — Інакше я не тільки твоїй матусі в Бровари зателефоную. Я ще й на твою офіційну роботу детальну заяву напишу. Хай усе вище керівництво знає, який у них старший менеджер «кристально чесний» і надійний працівник.
— Та де ж я візьму ті кляті сорок тисяч?! — розпачливо, майже зі справжніми сльозами на очах вигукнув чоловік, хапаючись за голову. — У мене ж офіційна зарплата така смішна, що ледь на дешеву їжу та проїзд вистачає! Алла ж завжди тотально контролювала весь наш сімейний бюджет, я собі навіть на пляшку пива не міг непомітно відкласти!
— А мені абсолютно, глибоко байдуже, — безжально відрізала Світлана, не змигнувши й оком. — Ти сам мене свідомо втягнув у це смердюче, безпросвітне болото, от тепер сам із нього і вигрібай. Хочеш — продавай свою стару іржаву «Ладу», що роками гниє в гаражі, хочеш — влаштовуйся на три найважчі роботи одразу. Це тепер суто твої власні проблеми.
Віктор на мить яскраво, в найменших деталях уявив, як він сумно стоїть на холодному Дарницькому авторинку, відчайдушно намагаючись впихнути хоч комусь своє пошарпане, ледь живе авто. Від цієї картини йому стало фізично зле, до нудоти. Та колишня коханка навіть не думала зупинятися на досягнутому:
— І знаєш що ще? Я завтра ж із самого ранку сходжу до толкового, дорогого адвоката. Мені одна знайома досвідчена юристка казала, що за таке можна легко подати до суду статтю за шахрайство. Я з документами доведу, що ти мене свідомо обібрав. І тоді я не тільки свої кровні гроші поверну, а й тебе за ґрати запроторю на кілька довгих років!
— Ти що, зовсім здуріла від злості?! — хрипко видихнув Віктор, відчуваючи, як холодний, липкий піт жаху повільно котиться по спині під сорочкою. — Ми ж з тобою так сильно кохали одне одного!
— Кохали? — вона гидливо, з неприхованою огидою пирхнула. — О, це було рівно до того моменту, як ти мене нахабно обікрав, бовдуре! А тепер швидко збирай свої манатки і забирайся геть із моєї квартири, поки я справді поліцейський патруль не викликала!