Микола, плутаючись у словах і червоніючи, почав переказувати всі ті страхи щодо своєї “невідповідності”, які не раз озвучував Тетянці. І на своє величезне здивування, отримав від її батька майже таку саму відповідь, що й від неї.
— Викинь ці дурниці з голови, синку, — Віктор Петрович по-дружньому поплескав його по плечу. — Людина ти, я бачу, порядна, з правильними цінностями. Тетянку нашу бережеш, любиш сильно, не ображаєш. А все інше: гроші, статуси, квартири — це такі дрібниці наживні, повір моєму досвіду.
Це хоч і не до кінця переконало Миколу, але неабияк заспокоїло його збурену душу. З кожним наступним візитом до батьків Тетяни безглуздих сумнівів у нього ставало все менше і менше. У цій простій родині його прийняли неймовірно тепло, по-домашньому, ніби рідного сина, якого в них ніколи не було. Здавалося, ніхто у світі, крім нього самого, не бачив жодних причин для душевних мук.
І ось нарешті, зібравши всю волю в кулак, він наважився зробити Тетяні пропозицію руки та серця. Вона з радісними сльозами на очах погодилася, а її батьки, здавалося, були ще щасливішими за самих молодят. Весілля зіграли скромне, без зайвого пафосу, лише для найближчих, але напрочуд веселе й душевне.
А через кілька місяців після одруження в їхній молодій сім’ї сталися ще дві грандіозні, радісні події.
По-перше, Тетяна завагітніла, про що повідомила чоловікові зі сльозами щастя. А по-друге, Микола нарешті знайшов ту саму довгоочікувану роботу, про яку мріяв з дитбудинку! Власник однієї невеликої, але досить сучасної логістичної фірми — чоловік молодий, амбітний і без радянських забобонів — не побоявся взяти на роботу перспективного водія без комерційного досвіду, побачивши в ньому вогонь і бажання працювати. Подружжя бурхливо обговорювало ці новини за святковою святковою вечерею.
Але в душу Миколи знову закралися липкі тривоги.
— Танюш, раз ми вже чекаємо на малюка, то, може, не варто мені зараз змінювати стабільну роботу таксиста? — стурбовано запитав він, коли вщухла перша хвиля бурхливої радості.
— Це ще чому?! — щиро здивувалася Тетяна, ледь не впустивши виделку. — Ти ж стільки років до цього йшов! Ти ж марив цією фурою!
— Але ж тепер, якщо я стану далекобійником, мене може не бути вдома тижнями, а то й місяцями, якщо рейси будуть на інший кінець країни. Як же ти тут будеш зовсім сама з немовлям на руках? Я ж з розуму зійду від хвилювання!
— Миколко, я ж не буду одна, — м’яко усміхнулася дружина, погладивши свій ще плаский живіт. — У нас же тепер яка велика сім’я! І мама, і тато завжди поруч, вони з радістю допоможуть. Впораємося, не сумнівайся. Зрештою, місяць у відрядженні — це не рік, як у моряків далекого плавання. До того ж, зарплата в тебе тепер буде значно соліднішою, що для нашої молодої сім’ї зараз зовсім не зайве, якраз з урахуванням майбутнього поповнення. Треба ж і ліжечко купити, і візочок.
— Так, мабуть, у цьому ти маєш рацію… — важко зітхнув Микола, все ще не до кінця впевнений у правильності такого рішення.
— Гей, ану послухай мене уважно, — раптом суворо, але з любов’ю сказала Тетяна. — Навіть не думай відмовлятися від своєї мрії, чуєш мене? Я чудово знала, за кого виходжу заміж, і знала, що рано чи пізно ти свого досягнеш — станеш справжнім далекобійником. Я ж тобі про це говорила ще тоді, біля кіоску. Я вірила в це навіть тоді, коли ти сам у себе вже не вірив. Ну, згадай!
— Так, я пам’ятаю, кохана, — невільно усміхнувся Микола, відчуваючи, як від її слів на серці стає тепліше.
— Так ось, я від своїх слів ніколи не відмовляюся. І повір мені на слово: від того, що ти, заради уявної безпеки, сидітимеш замкнений у чотирьох стінах і мовчки страждатимеш через згаяну можливість, не стане щасливішим ніхто — ні я, ні наш майбутній малюк. Тато повинен бути щасливим і реалізованим! Тому не смій робити дурниць, і тоді в нас усе буде просто чудово.
І мудра Тетянка знову виявилася абсолютно правою. Якщо регулярні, тривалі від’їзди Миколи у рейси по Україні й змінили щось у їхніх сімейних стосунках, то виключно на краще. Щоразу після повернення з чергового довгого маршруту вони, здавалося, закохувалися одне в одного з новою, небаченою силою. Радість зустрічей перекривала смуток розлук.
Нова, престижна робота лише зміцнила їхню довіру та глибоку прив’язаність. Наближався час пологів. Микола дуже постарався підгадати свій робочий графік так, щоб дружині не довелося народжувати на самоті. На щастя, керівник компанії виявився людиною чуйною, пішов назустріч молодому батькові й трохи посунув терміни наступного рейсу. Завдяки цьому Микола повернувся додому за цілий місяць до очікуваної появи їхньої донечки, а перші два тижні після її народження планував повністю присвятити сім’ї.
Разом із Тетяною вони годинами ходили по дитячих магазинах, з любов’ю вибираючи крихітні речі для малечі та облаштовуючи її майбутню світлу спальню. За цими неймовірно милими, зворушливими клопотами час летів просто непомітно. Два тижні промайнули як одна щаслива мить, і ось лікарі сказали, що Тетяні вже час лягати у пологовий будинок на збереження.
Точніше, лікарі наполягали, щоб вона прибула туди ще раніше, зважаючи на деякі аналізи, але Тетяна вперто відвоювала в них ці кілька прекрасних, незабутніх днів, проведених удвох із коханим чоловіком. Провівши її до палати та розцілувавши на прощання, Микола повернувся до порожньої квартири. Він довго не міг заснути, щасливо розмірковуючи над тим, що б такого особливого привезти їй завтра вранці — розкішні квіти, улюблені солодощі чи, може, щось більш оригінальне та несподіване. Він твердо вирішив, що буде радувати свою Тетянку щодня, як до пологів, так і після них.
Нарешті йому в голову прийшла просто приголомшлива ідея сюрпризу, і він ліг спати раніше, щоб з самого ранку бадьорим приступити до її здійснення. Настрій у чоловіка був надзвичайно піднесеним.
Але прокинувся Микола посеред глупої ночі, що було для нього вкрай невластиво. Він не відразу зрозумів, що взагалі відбувається і де він знаходиться, але за кілька секунд різко усвідомив: його пробудження не було випадковим. На тумбочці біля ліжка, розриваючи нічну тишу, істерично надривався мобільний телефон…