Але було щось у тому, як тремтів її голос, як вона тримала кухоль обома руками, немов хапаючись за нього як за рятівний круг… Щось змусило його затриматися біля її ліжка довше, ніж він планував.
— Я в дитинстві часто так хворіла, — раптом сказала вона в тишу.
Він підвів очі.
— Справді?
Вона кивнула; її погляд став відстороненим, зануреним у минуле.
— Інтернати, дитячі будинки, прийомні сім’ї. Деякі були нормальними. А деякі… зовсім ні.
Тимофій мовчав, дозволяючи їй говорити.
— Пам’ятаю одну зиму, — продовжила вона тонким, зламаним голосом. — У мене була сильна ангіна. Горло розпухло так, що я не могла ковтати. Але мені ніхто не повірив. Вихователі подумали, що я просто симулюю, щоб не йти на уроки. Я пролежала в холодній комірчині біля медпункту два дні, поки мене там не знайшла прибиральниця.
Тимофій відчув, як щелепа зводить від напруги. Його пальці міцно вп’ялися в край дерев’яного стільця, на якому він сидів.
— Але це… це було давно, все нормально, — швидко додала Аліна, хоча її голос усе ще тремтів. — Просто… іноді тіло згадує те, що розум так старанно намагається забути.
Він не знав, що відповісти. Він не звик до того, що люди діляться з ним таким — настільки відвертим, настільки болючим.
— Я зазвичай нікому цього не розповідаю, — тихо додала вона, поглянувши на нього.
Він зустрівся з нею поглядом.
— Тоді чому я?
Вона завагалася на мить, перш ніж відповісти.
— Тому що ви не питали.
Це змусило його замовкнути. Надворі знову завив вітер, але всередині простір заповнився чимось значно тихішим і глибшим. Він потягнувся і поправив ковдру на її плечах — значно ніжніше, ніж збирався.
— Тобі треба спати.
Вона слухняно кивнула і лягла, її дихання було ще важким, але вже трохи рівнішим. Тимофій залишився сидіти поруч ще якийсь час, просто слухаючи, як вона дихає.
Він сам не зрозумів, коли саме це сталося. Можливо, це було те, як світло від маленької лампи падало на її обличчя, згладжуючи гострі кути жінки, яка вибудувала навколо себе такі високі мури, що й сама забула про них. А можливо, те, як ледь помітно розслабилися її губи уві сні. Вона виглядала… безпечною.
Він простягнув руку, майже несвідомо, і обережно прибрав пасмо волосся з її щоки.
І раптом його рука завмерла в повітрі. Що він робить? Ця жінка — чужа. Вона з того київського світу скла і бетону, світу інвестицій і корпоративних воєн, від якого він так давно і свідомо відмовився.
І все ж його пальці ще раз, ледь відчутно, торкнулися її волосся, перш ніж він різко відсмикнув руку. Серце шалено калатало. Він дивився на неї і відчував те, чого не відчував уже багато років. Щось страшне. Щось тепле. Щось справжнє.
Аліна ледь ворухнулася уві сні, але не прокинулася. Він тихо підвівся, ще раз підткнув ковдру з країв і безшумно спустився сходами вниз.
Там, серед коней, Тимофій довго стояв у цілковитій темряві. Він так довго змушував себе нічого не відчувати. І тепер він зовсім не був упевнений, чи та рятівна порожнеча коли-небудь до нього повернеться.