Олена Леонідівна, почувши по телефону звинувачення від старшої доньки, відреагувала категорично. Вона просто відмовилася вірити в те, що Міла могла свідомо підсипати щось сестрі.
— Мамо, ну кому і що ти намагаєшся довести?! — скипіла Мар’яна просто посеред лікарняного коридору, куди вона примчала за кілька годин. — Ганна Петрівна все бачила на власні очі! Вона може підтвердити кожне слово! Може, вже час перестати вигороджувати Мілу? Може, настав час їй самій відповідати за свої неадекватні вчинки?!
Жінка не знала, що відповісти доньці. У глибині душі Олена Леонідівна вважала зрадницею саме Мар’яну — адже це вона свого часу відбила в сестри перспективного столичного нареченого. Ситуація зайшла в глухий кут.
Коли Мілана нарешті прийшла до тями і, лежачи під крапельницею, захотіла побачити сестру, Мар’яна зайшла до палати. Вона не чекала від сестри нічого, крім нових докорів. І не помилилася. Але Міла навіть не думала відпиратися.
— Так, це я підлила тобі ті краплі! — з викликом вигукнула Мілана блідими губами, коли Мар’яна поставила пряме запитання. — А що мені залишалося робити?! Мовчки дивитися, як ти вийшла заміж за мого чоловіка і будеш жити з ним розкошуючи на Липках?! За що, Мар’яно?! Ти ж знала, як сильно я його кохала!
— Що я мала зробити, по-твоєму?! — зірвалася Мар’яна, нависаючи над ліжком. — Відмовитися від свого щастя заради твоїх амбіцій?! З якого це дива, Міло?! Зрозумій ти вже нарешті своїм дурним мозком: силою милим не будеш! Якщо Назар обрав мене, значить, у нього були на те причини! Ти не маєш права лізти в наше життя!
У серцях Мар’яна вибігла з палати, гучно грюкнувши дверима так, що затремтіла шибка. Нерви здали остаточно. Вона просто не витримала цього потоку токсичності. Найбільш образливою була позиція матері, якій, здавалося, було абсолютно начхати на почуття старшої доньки.
Після того, як Мілану виписали з лікарні, Мар’яна повністю обірвала всі контакти. Вона не спілкувалася ні з сестрою, ні з матір’ю протягом довгих шести місяців, викресливши їх зі свого життя, наче їх ніколи й не існувало.
Образа Мар’яни вже давно не була такою гострою. Сімейне життя з Назаром у затишній квартирі на Липках затягнуло її з головою. Вона була настільки щасливою поруч із коханим чоловіком, що всі минулі проблеми, скандали та лікарняні драми просто вилетіли з пам’яті, як страшний сон. І так, мабуть, тривало б і далі, якби одного чудового ранку Мар’яна не побачила на тесті дві заповітні смужки. Вона була вагітна.
Саме тоді в родині знову гостро постало питання про те, чи варто відновлювати спілкування з матір’ю та сестрою. Назар, дізнавшись новину, раптом запропонував зателефонувати їм, чим неабияк здивував дружину.
— Ми ж, здається, давно домовилися, що більше ніколи не підніматимемо цю тему! — скипіла Мар’яна, схрестивши руки на грудях. — Чи ти хочеш, щоб вони тепер ще й мені, вагітній, почали нерви тріпати та капості робити? Назаре, я тебе не розумію. З якого дива ми маємо їм звітувати про дитину? От коли народжу, тоді, може, й скажемо. А може, і ні.
Вона важко зітхнула, опустившись на диван.
— Ми стільки часу живемо без них, і все просто чудово. Жодних інтриг, жодних істерик. Навіщо все псувати? Чи тобі твоє минуле ніяк спокою не дає?
Назар і сам не знав точної відповіді на це запитання. Він просто підсвідомо відчував, що поява дитини — це вагомий привід поступово налагодити стосунки з родиною. Зрештою, минуло вже понад пів року, за цей час багато чого могло змінитися, багато води спливло Дніпром. Але Мар’яна вважала інакше, а Ганна Петрівна цілком і повністю підтримувала невістку.
— Вам усе це не потрібно, синку, — бідкалася свекруха, наливаючи чай. — Ну от поясни мені, навіщо? Яка муха тебе вкусила? Залиш ти всю цю брудну історію в минулому. Живемо без них — і слава Богу. Чи в тебе знову прокинулося безглузде почуття провини перед Мілою за те, що ти її тоді покинув?
Почасти матір дивилася як у воду, але Назар ніколи б не наважився в цьому зізнатися вголос. Суперечки тривали, і Мар’яна навряд чи коли-небудь зателефонувала б матері першою, якби Олена Леонідівна не вийшла на зв’язок сама.
Коли на екрані смартфона висвітилося мамине ім’я, це стало для Мар’яни повною несподіванкою.
— І що тобі потрібно? — без зайвих передмов, сухо й стримано запитала Мар’яна, ледь змусивши себе натиснути зелену кнопку.
Вона не хотіла брати слухавку, але серце тьохнуло: раптом хтось захворів чи, не дай Боже, сталося щось непоправне. У житті ж усяке буває. І яким же було безмежне здивування Мар’яни, коли вона почула тихий, майже несміливий голос Олени Леонідівни. Матір дзвонила, щоб… запросити її на весілля Мілани.
— Міля виходить заміж?! — недовірливо усміхнулася Мар’яна, ледь не впустивши телефон. — А чого ж вона сама мені не зателефонувала?
— Побоялася, — сумно зітхнула матір на іншому кінці дроту. — Ти ж сама чудово розумієш, які між вами зараз стосунки. А я вирішила, що буде зовсім не по-людськи, якщо ми не запросимо рідну сестру. Тим паче, що Мілана з Тарасом так палко кохають одне одного, ти собі просто не уявляєш! Я така безмежно рада за неї… І ти порадій, донечко, прошу тебе.