Тим часом біля VIP-палати, нервово стискаючи в руках дорогу шкіряну сумку, міряла кроками коридор Альона — законна дружина Григорія Савицького. Їй було трохи за тридцять. Ідеальна укладка, витончене кашемірове пальто, бездоганний манікюр — вона виглядала як картинка з глянцевого журналу. Але в її очах застиг тваринний, непідробний страх.
Альона боялася не стільки смерті чоловіка, скільки краху свого ідеально вибудованого світу. Їхній шлюб давно перетворився на бізнес-угоду, дітей не було, але статус дружини мільйонера був для неї всім. Вона здригалася від кожного звуку, боячись, що зараз вийдуть лікарі і скажуть те саме страшне слово.
У щілину прочинених дверей вона побачила, як дівчина в синій уніформі обережно поправляє крапельницю її чоловікові, протирає його вкрите потом чоло і щось тихо, дуже лагідно шепоче. Альона несміливо підійшла ближче.
— Вибачте… — голос дружини олігарха здригнувся, втративши свою звичну владність. — Ви ж… ви просто з персоналу? Чому ви так впевнено перевіряєте його датчики?
Зоряна обернулася. Вона побачила перед собою не хижу столичну левицю, а втомлену, перелякану жінку, яка втрачала ґрунт під ногами.
— Я трохи розуміюся на цьому. Просто намагаюся зробити так, щоб йому було легше дихати, — спокійно відповіла Зоряна, поправляючи ковдру.
Альона пильно подивилася в обличчя санітарки. У цій простій дівчині без макіяжу, з волоссям, недбало стягнутим у хвіст, було стільки внутрішньої сили, що дружина банкіра мимоволі відчула повагу.
— Скажіть мені правду… — Альона ледь стримувала сльози, спершись на одвірок. — Він виживе? Мені ніхто нічого не каже. Усі ці професори лише ховають очі.
— Я не маю права давати обіцянок. Але зараз йому змінили лікування. Лікарі знайшли нову зачіпку, — Зоряна підійшла ближче і подивилася Альоні прямо в очі. — Ми всі боремося. І ви тримайтеся. Йому зараз дуже потрібна енергія життя.
Альона лише мовчки кивнула, ховаючи обличчя в долоні. Вперше за ці дні хтось поговорив із нею не завченими медичними фразами, а по-людськи.
Але найстрашніше випробування чекало на них попереду. Тієї ж ночі Київ накрила потужна осіння буря. Вітер вив у вентиляційних шахтах клініки, а холодний дощ нещадно бив по вікнах реанімації. Саме під цей акомпанемент непогоди стан Савицького раптово став критичним.
У нього різко підскочила температура. Тіло банкіра вигнулося в страшних судомах, монітори зірвалися на пронизливий, панічний писк. Чергові реаніматологи влетіли до палати, розпочавши боротьбу за кожен його вдих.
Зоряна не відходила ні на крок. Поки лікарі вводили ударні дози нових препаратів, вона міцно тримала крижану руку пацієнта, намагаючись своїм теплом хоч якось утримати його в цьому світі. Токсини вдарили по його мозку, викликавши важку енцефалопатію. Перебуваючи в глибокому маренні, потужний фінансовий магнат перетворився на безпорадну, зламану людину.
Він метався по ліжку, белькочучи щось абсолютно незв’язне.
— Відсотки… заморозьте рахунки… — хрипів він, хапаючи повітря побілілими губами. А потім раптом його голос став жалібним, майже дитячим: — Марино… де ти, Марино? Пробач мені…
Зоряна внутрішньо напружилася. Яка ще Марина? Його дружину звати Альона, і вона спить на кріслі в коридорі.
У момент, коли судоми трохи відступили завдяки введеній магнезії, Савицький важко розплющив затуманені болем очі. Його погляд довго блукав по стелі, поки не сфокусувався на обличчі Зоряни.
— Ти… смерть? — видихнув він з таким непідробним жахом, що в дівчини мороз пішов поза шкірою.
— Ні, Григорію. Я Зоряна. Я тут, з вами, у клініці, — вона схилилася ближче, погладжуючи його по руці.
— Я помираю… я відчуваю цей холод… — його пальці судомно стиснули її зап’ястя. — Знаєш… я стільки гріхів натворив. Скількох людей через коліно зламав заради цих клятих грошей… А тепер лежу тут, як шматок м’яса. Навіщо? Кому ці мої мільйони тепер потрібні?
Він закрив очі, і з-під його повік викотилася сльоза відчаю. Сльоза людини, яка на порозі вічності зрозуміла абсолютну марність усього свого земного багатства.
— Ви не помрете. Чуєте мене? — Зоряна говорила твердо, намагаючись пробитися крізь його марення. — Вам є заради чого жити. Вам є що виправляти. Просто тримайтеся!
За вікном ударив грім, заглушаючи писк кардіомоніторів. Зоряна дивилася на цього зломленого чоловіка і розуміла: якщо він виживе, його життя, як і життя всіх навколо нього, вже ніколи не буде таким, як раніше. Особливо враховуючи ту загадкову Марину, яку він кликав у хвилини найбільшого відчаю.
