Дві жінки в одній кімнаті протягом чотирьох місяців. Одна нищила. Інша відбудовувала.
Останнім він переглянув запис за сьогоднішній день. Ляпас Ілони. Окуляри, що летять на мармур. І Оксану, яка перетинає кімнату. Її відкрита долоня. «Не смій більше її торкатися!».
Він передивився цей момент тричі. І на третій раз помітив те, чого не побачив раніше. Після удару. Після того, як Ілона впала. Рука Оксани сильно тремтіла. Все її тіло била дрібна дрож. Вона була смертельно налякана. Але вона не зробила жодного кроку назад. Вона намертво вросла в підлогу між візком і жінкою на мармурі. І не зрушила з місця.
Дмитро закрив відео. Відкрив документи сімейного трасту. П’ятдесят один відсоток акцій «УкрАгроСинтезу». Потім він підняв медичні запити Ілони. Психіатричну оцінку. Заздалегідь заповнені бланки про недієздатність. Проєкт листа до елітного закритого пансіонату. З адресою і датою. Не вистачало лише його підпису.
А потім його юридичний відділ знайшов дещо ще.
Документ трирічної давності. Попередній запит на передачу управління трастом був ініційований за два тижні до тієї самої страшної автомобільної аварії. Запит надійшов через юридичну фірму «Столичний Правовий Альянс». Фірму, якою володіла родина Ілони. Цей запит було дивним чином відкликано через десять днів після аварії.
За два тижні до аварії хтось із родини Ілони подав папери на захоплення трасту. А потім сталася аварія. Чоловік матері (його вітчим) загинув на місці. Матір паралізувало. Подачу документів скасували, бо ситуація змінилася. Мати тепер була в інвалідному візку і нею можна було керувати без жодного рішення суду.
О 3:47 ночі Дмитро зателефонував своєму начальнику служби безпеки:
— Автомобільна аварія мого вітчима. Підніми повний звіт поліції. Усі протоколи техобслуговування авто.
— Ця справа закрита три роки тому, Дмитре.
— Відкривай знову.
Звіт надійшов через два дні. Планова перевірка гальмівної системи, призначена на ранок перед аварією, була скасована. Скасована телефонним дзвінком. З номера, зареєстрованого на «Столичний Правовий Альянс».
Гальма. Юридичний запит. Телефонний дзвінок. Ідеальний збіг у часі.
Дмитро просидів із цією інформацією цілий день. Його вітчим. Чоловік, який безмежно любив його матір. Який лагодив усе в домі і постійно жартував. Загинув через те, що хтось навмисно скасував перевірку гальм.
Він розповів про це Оксані. Дівчина завмерла.
— Ваша мати не знає.
— Ні, — похитав головою Дмитро.
— Вона винить себе всі ці три роки. Вона зізналася мені. Сказала: «Я квапила його, казала, що ми запізнюємося. Він не заїхав на СТО через мене».
— Я знаю. Вона має почути правду від тебе, Оксано. Не від слідчого. І не від сина.
Вони розповіли їй разом. У кімнаті біля вікна, з видом на Дніпро.
Катерина Володимирівна слухала. Обличчя професорки аналізувало. Опрацьовувало. Зіставляло факти.
— Гальма… Хтось скасував перевірку… З фірми Ілони?
— Так, — стиснув щелепи Дмитро.
— Він казав мені, що педаль відчувалася якось дивно того ранку… Він хотів подзвонити механіку… — її голос зірвався на шепіт. — А я сказала йому, що ми запізнюємося на захід.
— Це була не ваша провина, — Оксана опустилася перед візком навколішки.
— Три роки… Я несла цей хрест три роки.
— Це була не ваша провина.
Вона не заплакала. Вона стала абсолютно незворушною. А потім до неї повернувся її справжній голос. Чистий. Абсолютний і владний.
— Я хочу, щоб вона знала, що я знаю. І я хочу, щоб про це дізналося все місто. Всі до єдиного.
Пресконференція. Катерина Володимирівна наполягла на особистій присутності. У своєму візку. З ідеально заплетеними колосками. У нових окулярах (Оксана знайшла точнісінько таку ж оправу за один день).
Пресцентр «УкрАгроСинтезу» був переповнений. Камери, десятки журналістів. Усі вони думали, що прийшли висвітлювати брудний скандал про те, як хатня робітниця мільярдера побила столичну інфлюенсерку.
Дмитро взяв мікрофон першим.
— Три дні тому в моєму домі стався інцидент. Медіа подали це як неспровокований напад на мою наречену. Я зібрав вас тут, щоб показати, що відбулося насправді.
Величезні екрани за його спиною засвітилися. Чотири місяці записів, змонтовані у дванадцятихвилинний ролик.
Журналісти дивилися. Зала поринула у мертву тишу.
Ілона ховає окуляри. Ілона розвертає візок до стіни. Ілона наступає на пальці. Хтось із репортерів гучно і шоковано ахнув. На екрані з’явилися субтитри з її погрозами відправити літню жінку до притулку. Потім показали медичні довідки та підроблені форми на недієздатність.
А потім на екрані з’явилася Оксана. Заплітає волосся. Варить бограч. Знаходить окуляри. Розвертає візок до світла. Тримає за руку в темряві.
І фінал. Ляпас Ілони. Окуляри, що розлітаються по кімнаті. Оксана перетинає мармурову підлогу. Відкрита долоня. «Не смій більше її торкатися!».
Зала вибухнула. Спалахи камер засліплювали. Дмитро підняв руку, вимагаючи тиші.
— Це ще не все.