Ярина злякалася не на жарт. Вона позадкувала.
— Ви чого? Ідіть геть негайно! — затинаючись, вигукнула дівчина і кинулася тікати.
Але не вийшло. Хлопець раптом кинувся навперейми, схопив її за плечі і грубо штовхнув у високу траву. Сили були надто нерівними. Ярина закричала, але він жорстко затиснув їй рота рукою, боляче придавивши до землі.
— Будеш кричати — гірше буде, — злісно прошипів він їй просто в обличчя.
Його очі налилися люттю. Ярина відчайдушно пручалася, намагаючись скинути з себе важке тіло нападника, але від різкого удару потилицею об землю та тваринного жаху в її очах потемніло. Свідомість покинула дівчину, сховавши її від найстрашніших хвилин того вечора.
Коли все закінчилося, незнайомець просто розчинився в лісі, залишивши зламану, напівпритомну Ярину лежати серед зім’ятої папороті.
Повертаючись додому під покривом ночі, дівчина гірко плакала. Вона розуміла, що нікому у світі не зможе розповісти про те, що трапилося. Батько був занадто жорстоким. Він би не зрозумів і не пожалів доньку. Він би звинуватив її саму, влаштувавши такий терор, який вона б просто не пережила. Він і так не жалів ні матір, ні її сестер, постійно докоряючи їм самим фактом їхнього існування.
Ярина зайшла на широке подвір’я і, ковтаючи сльози, одразу взялася до роботи. Насипала зерна птиці, задала корму худобі. На вулиці вже було зовсім темно. Вона механічно виконувала щоденну рутину, намагаючись не думати про біль у всьому тілі.
Раптом за нею ув’язалася десятирічна Софійка, яка почала смикати сестру за поділ і засипати запитаннями.
— А ти де так довго ходила? — скиглила дівчинка. — Свині верещать, корови недоєні стоять! А мені довелося ще з Даринкою няньчитися, бо батьки в теплицях досі порпаються. А Марічка ще й молоко перевернула! Треба підлогу мити, а я не вмію так чисто, як ти…
— Відчепися від мене, не до тебе зараз! — буркнула Ярина, відвертаючись, щоб сестра не побачила її заплаканого обличчя і роздертої сукні.
— Я втомилася цілий день з малими сидіти, а тебе все нема й нема! — продовжувала обурюватися Софійка.
— Кажу ж тобі, іди геть! — зірвалася на крик Яся.
Софійка від несподіванки навіть нити перестала. Вона витріщилася на старшу сестру, яка завжди була терплячою і мовчки вислуховувала всі її дитячі скарги.
Зробивши роботу надворі, Ярина зайшла до хати. Важко зітхнувши, вона намочила ганчірку в крижаній воді і, стоячи на колінах, вимила підлогу, ретельно відтираючи засохле молоко.
Потім Ярина взяла на руки наймолодшу сестру, Марічку. Нагодувала її, поставила на газову плиту великий таз із водою. Нагріла, дбайливо вимила малу, а потім і сама нашвидкуруч обмилася, здригаючись від кожного дотику до власного тіла. Батьки досі порпалися в теплицях та на полі.
У такі дні, коли треба було швидко зібрати пізній урожай, щоб він не зіпсувався, Степан і Ганна залишалися працювати майже до ранку. Вклавши сестер спати, Яся нарешті зайшла до своєї крихітної кімнатки. Там стояло старе залізне ліжко на пружинах, впритул до нього — невеликий стіл і маленька тумбочка, в яку дівчина складала свої нехитрі пожитки: дві літні сукні, одну теплу кофту, пару колготок та улюблені хустки. Оце і всі її статки.
Тільки тут, щільно причинивши двері, Ярина дала волю сльозам. Вона зарилася обличчям у подушку і беззвучно ридала, лише її худенькі плечі здригалися від відчаю. Їй було неймовірно гірко й боляче, що вона нікому в цілому світі не може розповісти про своє горе. Мати завжди була заклопотана роботою і страхом перед чоловіком, та й нічим би вона не допомогла. Справжніх подруг Яся теж не мала — через постійну зайнятість на батьківському господарстві їй просто ніколи було гуляти з однолітками.