Артем криво, через силу посміхнувся. Але в його потемнілих очах відбилася така глибока, нестерпна туга, що Богдан миттєво пошкодував про своє занадто особисте запитання.
— Була, братику. Звісно, що була, — глухо відповів десантник, не відриваючи погляду від полум’я. — Але життя все перекроїло так жорстко, що від тих юнацьких мрій залишилося саме лише холодне згарище.
Богдан розуміюче, по-батьківськи поплескав молодшого товариша по широкому плечу. Він був старшим, мав сім’ю і бачив у житті чимало зламаних доль.
— Знаєш, що я тобі скажу, воїне… Якщо тебе досі так сильно пече зсередини, значить, ти досі її любиш. Справжнє кохання не вимикається за клацанням пальців, як ліхтарик. Тобі треба повернутися додому і поставити крапку. Або натовкти комусь пику, або щиро пробачити і жити далі. Інакше ця пухлина тебе зжере.
А вже наступного ранку Артема несподівано викликав до себе командир частини. Як швидко з’ясувалося, Вікторія Володимирівна, пустивши в хід увесь свій потужний чиновницький арсенал та впливові київські зв’язки, надіслала офіційний запит “згори”. Вона скаржилася вищому командуванню, що її сину нібито “незаконно” не дають відпустку вже чотири роки поспіль.
Досвідчений, сивий полковник здивовано підняв густі брови, дивлячись на свого найкращого сержанта:
— Сержанте, ти ж регулярно береш законні дні на відпочинок. Я сам тобі ці рапорти особисто підписую кожного кварталу.
— Так точно, пане полковнику. Беру. Але додому, до столиці, я жодного разу не їздив, — Артем стояв струнко, дивлячись прямо перед собою. Він чудово розумів, що повернення до Києва — це прямий квиток у його персональне пекло спогадів.
— У тебе що, ножі з батьками? Чи, може, якась столична краля не дочекалася солдата? — проникливо примружився командир, миттєво зчитавши психологічний стан бійця. Він був старим вовком і одразу зрозумів суть проблеми. — Послухай мою командирську пораду, синку. Відпусти ти ту вітряну особу. Зрадила — хай іде з миром. Але батьків ти провідати зобов’язаний. Пиши рапорт на поїздку додому. Це наказ!
Так Артему довелося неохоче пакувати свої нехитрі речі і сідати у швидкий потяг, що прямував із півдня до столиці. Дорога видалася довгою і морально виснажливою. Вагони мірно похитувалися, з кожним кілометром наближаючи його до неминучої зустрічі з болючим минулим.
На великій вузловій станції у Фастові поїзд зробив традиційну тривалу зупинку. Провідниця голосно оголосила на весь коридор, що стоянка триватиме близько пів години, і втомлені пасажири масово висипали на перон подихати осіннім повітрям. Артем теж вирішив скористатися нагодою, щоб розім’яти затерплі ноги і купити свіжої домашньої випічки, якою здавна славилася ця транзитна зупинка серед подорожніх.