Аліна ж мала зовсім інший старт. Її родина ледве зводила кінці з кінцями, намагаючись прогодувати чотирьох дітей. У їхній тісній панельці завжди панував гамір і хронічний брак грошей. Тому, ледве отримавши шкільний атестат, Аліна подала документи до звичайного торговельно-економічного коледжу на лівому березі. Хоча глибоко в душі вона завжди мріяла про розкішне життя.
На третьому курсі Вікторія виборола грант на стажування в Німеччині, у Мюнхені. Вона працювала до повного виснаження, дивуючи європейських кураторів своєю хваткою. Незабаром дівчина отримала посаду в солідному холдингу “Столичний Інвест-Альянс”. Аліна ж перебивалася випадковими підробітками, зрештою влаштувавшись кухарем у заводську їдальню на ДВРЗ. Але подруги міцно трималися одна за одну. Віка завжди ділилася своїми першими заробітками, купуючи Аліні дорогі подарунки.
Кар’єра Вікторії злітала мов ракета. За кілька років жорсткої економії та шаленої праці вона обміняла стару батьківську двокімнатку на розкішну студію на Печерську з панорамними вікнами. Але її особисте життя нагадувало випалену пустелю. Роки йшли, а невідворотне тридцятиліття вже дихало в спину.
— Невже у вашому модному холдингу немає жодного гідного чоловіка? — часто питала Аліна.
— Та де там… — зітхала Віка. — Усі вони або бояться мене до смерті, або неймовірно нудні. От хіба що Матвій, наш старший аналітик. Він завжди такий спокійний, іноді приносить мені каву без слів… Але ж він такий передбачуваний! Жодної іскри, жодного вогнику в очах. А на роботі я романи крутити не збираюся.
Вона знала, що за спиною її називають Залізною пані. Підлеглі тремтіли перед її кабінетом, боячись втратити премію через найменшу помилку. Але весь цей налагоджений ритм дав збій того дня, коли до них прийшов Артем. Високий, ставний, із постійною лукавою усмішкою. Він з’явився в їхньому офісі і одразу ж, мов потужним магнітом, прикував до себе увагу всіх жінок.
Від наймолодших секретарок на рецепції до серйозних аналітикинь із фінансового відділу — усі без винятку проводжали Артема зацікавленими, а часом і відверто млосними поглядами. Проте корпоративна доля розпорядилася так, що цьому самовпевненому красеню випало працювати під безпосереднім керівництвом Вікторії. А точніше — Вікторії Сергіївни, як її сухо, офіційно та з неабияким острахом величали у внутрішньому листуванні холдингу «Столичний Інвест-Альянс».
Артем, який явно звик до легкої жіночої уваги та щедрих авансів на свою адресу, спочатку був щиро збитий з пантелику її абсолютною, крижаною байдужістю. Вона ж, хоч і була майже ровесницею цього амбітного новачка, давно навчилася міряти людей виключно їхніми вчинками та робочими результатами. Вікторію абсолютно не цікавили ні його стильні костюми, ні глибокі карі очі, ні приємний, оксамитовий баритон.
А от із реальними результатами в Артема від самого початку все пішло шкереберть. Його щотижневі звіти просто рясніли грубими помилками, від яких у Віки зводило вилиці. Важливі договори регулярно губилися десь у надрах його робочого столу, а ключові дедлайни безжально зривалися один за одним, ставлячи під удар репутацію всього департаменту.
Одного похмурого київського ранку, коли за панорамними вікнами її кабінету мрячив дрібний осінній дощ, терпець Залізної пані остаточно урвався. Вона різко натиснула кнопку селектора і металевим голосом викликала Артема до себе. Її кабінет був просторим, виконаним у строгих чорно-білих тонах, із розкішним видом на гомінкий бульвар Лесі Українки. Тут завжди пахло дорогою арабікою та ледь відчутним ароматом свіжого принтерного паперу.
— Артеме, сідай, — почала вона крижаним, безапеляційним тоном, навіть не кивнувши на шкіряне крісло для відвідувачів.
У її тонких пальцях з ідеальним нюдовим манікюром лежав його черговий, бездарно складений графік, уздовж і впоперек перекреслений червоним маркером.
— Я щиро сподівалася, що ти пройдеш цей адаптаційний період і нарешті втягнешся в наш темп. Але зараз я бачу, що катастрофічно помилилася. Твої безкінечні перерви на каву та флірт у коридорах у тебе в пріоритеті. А робота — десь на задньому плані. Тому давай одразу розставимо всі крапки, щоб потім не було дитячих образ: цього місяця жодної премії. Це моє остаточне рішення.
Вона внутрішньо напружилася, очікуючи потоку банальних виправдань або відкритої чоловічої агресії. Проте його обличчя навіть не здригнулося. Натомість Артем повільно, з якоюсь хижацькою грацією підвівся. Він сперся руками на її полірований стіл, нахилився ближче і хитро, майже безсоромно зазирнув прямо їй у вічі.
— А ви справді Залізна пані. Всі в офісі про це шепочуться, але я не вірив, — його голос звучав низько, інтимно, з ледь вловною хрипотою, яка раптом пустила мурашки по її спині. — Ніколи б не подумав, що така вродлива, тендітна дівчина може бути такою безжальною. А може, Вікторію Сергіївно, вам у житті просто бракує звичайного тепла і кохання, тому ви така колюча до всього світу?