Він кинув ці зухвалі слова прямо їй в обличчя і, не чекаючи на відповідь, упевненим кроком вийшов із кабінету, акуратно причинивши за собою важкі двері.
Вікторія залишилася сидіти в кріслі, немов уражена струмом. Вона аж закипіла від пекучого, сліпого обурення. Її пальці зрадливо затремтіли, а червоний маркер із глухим стукотом покотився по столу. У скронях пульсувала лише одна думка: як цей нахаба взагалі посмів перетнути межу?!
Того ж вечора, зябко кутаючись у плед, вона емоційно вилила всю цю історію Аліні, поки та заварювала їм чай.
— Ти тільки уяви цей масштаб нахабства! Як він посмів мені таке ляпнути в моєму ж кабінеті? — розпалювалася Віка, стискаючи гаряче горнятко.
— Та видно ж одразу, що хлопець знає собі ціну, раз не побоявся піти проти начальниці, — дзвінко засміялася Аліна, розмішуючи мед у чашці. — А ти не гарячкуй. Краще придивись до нього. Може, за цією офісною бравадою ховається щось справжнє?
І Вікторія, хоч як пручалася, таки придивилася. Тим паче що Артем кардинально змінив стратегію. Він почав непомітно залишати на її столі її улюблені макаруни чи квіти. Він віртуозно розряджав напругу на найскладніших нарадах ради директорів доречними жартами. Він став ідеальним працівником, але ще уважнішим став до неї, помічаючи найменші зміни в її настрої.
Через місяць таких м’яких, але наполегливих залицянь крижана фортеця впала. Вікторія погодилася на одну-єдину вечерю.
Вони зустрілися в крихітній, атмосферній кав’ярні на Воздвиженці. Там, під теплим світлом ліхтарів, огорнуті запахом кориці та гарячого шоколаду, вони проговорили кілька годин поспіль. І саме того вечора все нестримно закрутилося.
Артем виявився не просто самовпевненим красенем. Під цією оболонкою ховалася людина, яка вміла слухати. Він безпомилково відчував її втому і завжди знаходив правильні слова, щоб підбадьорити після виснажливих перемовин.
Рівно через рік, теплого серпневого вечора, вони гуляли парком «Наталка» на Оболоні. Повітря пахло нагрітою травою і свіжістю Дніпра. Артем раптом зупинився. Він став на одне коліно прямо на доріжці й мовчки простягнув їй маленьку оксамитову коробочку. Вікторія не змогла стримати сліз і ледь чутно прошепотіла «так». Відтоді розпочалася шалена, солодка підготовка до весілля.
Але за кілька тижнів до розпису сталося непередбачуване. Артем повернувся додому змарнілий і оголосив, що мусить терміново їхати до Ужгорода. Його літня мати раптово і дуже тяжко захворіла. Вікторія, забувши про всю весільну метушню, гаряче підтримала його. Вона сама дбайливо зібрала йому валізу, спакувала ліки і благала телефонувати щодня.
Він повернувся до їхньої київської квартири лише за два дні до вінчання. Артем виглядав страшенно виснаженим, але силкувався жартувати. З дороги він одразу попрямував у душ.
Поки шуміла вода, Віка вирішила розібрати його речі. Вона м’яко розстебнула блискавку і почала діставати зім’яті футболки. Раптом її руки застигли. Серце болісно пропустило удар і, здавалося, завмерло.
Між його сорочками лежала жіноча блузка. Абсолютно чужа блузка.
Вікторія так і завмерла посеред спальні. У тремтячих руках вона міцно стискала цю невагому тканину з дрібним квітковим принтом. Від неї ледь відчутно, але дуже характерно пахло дешевими, задушливо-солодкими парфумами — такими, які Віка терпіти не могла. У голові здійнявся оглушливий гул, витісняючи всі раціональні думки.
Це точно не її річ. Це не речі його матері — фасон був занадто молодіжним і відвертим. І точно не Аліни, адже та носила лише спортивний оверсайз.
Двері ванної відчинилися. Артем вийшов, енергійно витираючи волосся рушником. Побачивши Вікторію, яка нерухомо стояла з чужою річчю в руках, він на мікроскопічну частку секунди здригнувся. Але вже за мить його обличчя розпливлося в спокійній усмішці.
— Що, ревнуєш? А знаєш, мені навіть приємно, — кинув він із разючою легкістю. — Не бери в голову, люба. Це річ моєї молодшої сестри. В Ужгороді пакувався страшенно нашвидкуруч, ледь на потяг не спізнився. Видно, випадково прихопив із крісла. Не вигадуй собі зайвого перед нашим святом.
Він спокійно підійшов, побіжно чмокнув її в зблідлу щоку і попрямував до ліжка, бурмочучи про втому. А Вікторія так і залишилася стояти, судомно стискаючи отруйну тканину, яка пахла чужою жінкою і брехнею.