І Валерія, хоч як її внутрішній голос пручався, таки придивилася. Тим паче, що Денис кардинально змінив свою стратегію поведінки. З нахабного новачка він раптом перетворився на найуважнішого чоловіка в компанії. Він почав працювати понаднормово, його проєкти нарешті почали приносити реальний прибуток. Але головне — він оточив її ненав’язливою, але постійною турботою.
На її столі вранці чарівним чином з’являлися свіжі круасани з її улюбленої пекарні та кава саме тієї температури, яку вона любила. На складних перемовах із підрядниками Денис віртуозно розряджав напругу доречними жартами, беручи удар на себе. Він помічав, коли вона втомлювалася, і завжди знаходив слова, щоб викликати на її обличчі хоча б легку посмішку.
Через півтора місяця такої м’якої, обережної, але наполегливої облоги крижана фортеця впала. Валерія погодилася на одну-єдину неформальну вечерю.
Вони зустрілися в затишній, прихованій від туристичних маршрутів кав’ярні неподалік Золотих Воріт. Там, під теплим, приглушеним світлом вантажних ламп, огорнуті густим ароматом кориці та свіжозмеленої арабіки, вони проговорили майже чотири години. І саме того вечора світ Валерії нестримно закрутився в новому ритмі.
Денис виявився не просто красивою картинкою. Він умів слухати так, ніби вона була єдиною людиною на планеті. Він розумів її амбіції, не лякався її успіху і, здавалося, читав її думки.
Рівно через рік, теплого серпневого вечора, вони гуляли оновленим парком на Оболонській набережній. Повітря пахло нагрітою за день травою та приємною річковою прохолодою Дніпра. Денис раптом різко зупинився. Прямо посеред вимощеної доріжки, не звертаючи уваги на перехожих, він опустився на одне коліно і мовчки простягнув їй темно-синю оксамитову коробочку. Валерія, яка роками контролювала кожну свою емоцію, не змогла стримати сліз і ледь чутно прошепотіла «так». Відтоді розпочалася шалена, солодка і трохи нервова підготовка до ідеального весілля.
Але за кілька тижнів до запланованої дати розпису сталося непередбачуване. Денис повернувся з офісу додому чорний як хмара і оголосив, що мусить терміново їхати до Івано-Франківська. Його літня мати, яка мешкала там, раптово потрапила до лікарні з тяжким нападом.
Валерія, миттєво забувши про вибір флористики та дегустацію тортів, кинулася йому допомагати. Вона сама дбайливо зібрала його дорожню сумку, поклала всі необхідні ліки, переказала гроші на картку про всяк випадок і благала телефонувати за першої ж нагоди.
Він повернувся до їхньої київської квартири лише за два дні до вінчання. Денис виглядав страшенно виснаженим, під очима залягли глибокі тіні, але він силкувався жартувати і запевняв, що криза минула. З дороги, кинувши речі в коридорі, він одразу попрямував у душ.
Поки у ванній шуміла вода, Валерія вирішила розібрати його дорожню сумку, щоб закинути речі у прання. Вона м’яко розстебнула блискавку і почала діставати зім’яті футболки та сорочки.
Раптом її руки застигли в повітрі. Серце болісно вдарилося об ребра і, здавалося, на мить зупинилося.
Між його темним чоловічим одягом лежала жіноча блузка. Абсолютно чужа, легка блузка.
Валерія так і завмерла посеред спальні на пухнастому килимі. У зблідлих, тремтячих руках вона міцно стискала невагому шифонову тканину з дрібним квітковим принтом. Від неї ледь відчутно, але дуже нахабно і впізнавано тхнуло дешевими, задушливо-солодкими парфумами. Такими різкими ароматами Валерія ніколи в житті не користувалася, віддаючи перевагу тонким селективним брендам. У голові миттєво здійнявся оглушливий гул, який заглушив навіть шум води у ванній.
Це точно була не її річ. Це не могла бути річ його літньої матері — фасон був занадто молодіжним, приталеним і відвертим. І це точно не належало Марині, адже подруга в повсякденному житті визнавала лише безрозмірні худі та спортивні джогери.
Двері ванної кімнати відчинилися з тихим клацанням. Денис вийшов, енергійно розтираючи вологе волосся рушником. Побачивши Валерію, яка нерухомо, ніби соляний стовп, стояла з чужим жіночим одягом у руках, він на мікроскопічну частку секунди здригнувся. Його зіниці ледь помітно розширилися. Але вже за мить обличчя Дениса розпливлося в звичній, розслабленій усмішці.
— Що, Залізна Леді увімкнула режим ревнощів? А знаєш, це навіть мило, — кинув він із разючою легкістю, підходячи ближче. — Не накручуй себе, люба. Це блузка моєї молодшої сестри. Я в тому Франківську пакувався страшенно нашвидкуруч, таксі вже чекало під під’їздом, ледь на потяг не спізнився. Видно, випадково прихопив із крісла разом зі своїм светром. Не вигадуй собі зайвих драм перед нашим святом.
Він спокійно наблизився, побіжно чмокнув її в крижану щоку і попрямував до ліжка, голосно позіхаючи і бурмочучи щось про жахливу втому після плацкарта. А Валерія так і залишилася стояти посеред кімнати, судомно стискаючи тонку шифонову тканину, яка наскрізь пропахла чужою жінкою, таємницею і липкою брехнею.