Він дістав із верхньої полиці шафи великий, м’який вовняний плед у клітинку і максимально акуратно накрив її плечі. Потім Остап делікатно відійшов до вікна, повернувшись до кімнати спиною. Він давав їй такий життєво необхідний зараз особистий простір, щоб вона могла виплакати залишки свого болю без сорому перед стороннім.
Згорнувшись маленьким клубочком на великому дивані, Залізна Леді, яка ще вчора керувала мільйонними бюджетами, зараз ледь чутно, немов поранене пташеня, спитала:
— Остапе… Можна я залишуся тут до завтрашнього ранку? Мені справді більше нікуди йти.
— Звісно. Залишайся стільки, скільки тобі буде потрібно, це навіть не обговорюється, — миттєво відповів він, навіть не обертаючись, аби не збентежити її своїм уважним поглядом.
Ту нескінченно довгу ніч Валерія провела в напівтемряві чужої кімнати, безкліпно дивлячись у білу, ідеально рівну стелю. В її виснаженій, перевантаженій свідомості розрізнені шматки останніх подій повільно, але невідворотно складалися в один суцільний, потворний пазл. Зрадливий, пластиковий Денис, та дешева шифонова блузка в його дорожній сумці, таємне листування в залишеному телефоні і її власне, ретельно сплановане весілля, що в одну мить гучно розсипалося на порох. У грудях усе нестерпно нило від пекучої, гіркої образи.
Але водночас десь дуже глибоко всередині, під цими важкими уламками розчарування, зароджувалася дивна, абсолютно незрозуміла легкість. Їй раптом здалося, ніби вона нарешті скинула зі своїх тендітних плечей страшенно важкий, токсичний тягар, який усі ці місяці заважав їй вільно дихати і бути собою. Остап не розпитував її про брудні деталі втечі, не сипав банальними психологічними порадами. Він просто мовчки, непохитно був поруч, як кам’яна стіна. І ця його надійна, тиха чоловіча присутність чомусь неймовірно гріла її вщент спустошену душу.
Наступного вечора, трохи оговтавшись від пережитого шоку і нарешті виспавшись, Валерія вирішила, що настав час їхати додому. Їй треба було негайно забрати свої найнеобхідніші речі, важливі документи й хоча б спробувати привести думки до ладу у знайомих стінах.
— Я чекатиму тебе внизу, в машині біля під’їзду. Якщо раптом щось піде не так, чи він виявиться там і почне маніпулювати або скандалити — одразу дзвони мені. Я миттю піднімуся, — абсолютно серйозно, без тіні усмішки сказав Остап, зупиняючи свій позашляховик біля її елітної новобудови на Подолі.
Вона вдячно, без зайвих слів кивнула йому у відповідь. За ці два найважчі, найчорніші дні в її житті Валерія чітко і безповоротно усвідомила: цей мовчазний, серйозний чоловік став для неї кимось значно більшим, ніж просто зручним колегою по офісу.
Дівчина обережно, намагаючись не шуміти, відчинила важкі броньовані двері своєї квартири власним ключем. Дениса всередині не було, його брендове взуття в коридорі теж не спостерігалося. На неї тиснула лише глуха, мертва тиша та стійкий, терпкий запах його улюбленого сандалового парфуму, що досі важко висів у застояному повітрі вітальні. Валерія з величезним полегшенням видихнула.
Вона катастрофічно не хотіла з ним зараз бачитися і вислуховувати нові, ще більш жалюгідні порції виправдань. Дівчина швидко стягнула з себе вчорашній одяг, переодягнулася в зручні старі джинси та теплий об’ємний светр. Вона похапцем, скидаючи все до купи, покидала у велику дорожню сумку найпотрібніше: робочий ноутбук, базовий одяг, теку з документами та косметичку.
Коли металева блискавка на сумці нарешті застібнулася, Валерія ухвалила абсолютно імпульсивне, незаплановане рішення. Вона поїде до Марини. Прямо зараз. Їй просто життєво необхідно було поговорити зі своєю єдиною подругою, вилити їй усю свою змучену душу, розповісти про скасоване весілля і знайти розраду. Вона написала Остапу коротке повідомлення в месенджері, щоб він не чекав і їхав додому відпочивати, а сама викликала таксі.
Дорогою на віддалену, занурену у вечірні сутінки Троєщину її серце знову почало калатати так сильно, що луною віддавало у скронях. Піднявшись на потрібний поверх у старому, обшарпаному панельному будинку, Валерія натиснула на знайому кнопку потертого дзвінка. Вона з усіх сил намагалася натягнути на своє змарніле обличчя хоч якусь подобу спокійної усмішки, щоб не налякати подругу з порога. Замок сухо клацнув. Двері повільно відчинилися, і на порозі з’явився… Денис.
Він стояв перед нею в самих лише домашніх спортивних шортах, із розпатланим волоссям і почервонілими, пом’ятими зі сну очима. А за його широкою спиною, нервово кутаючись у знайомий Валерії пухнастий халат, виринула Марина. В її розширених очах читався тваринний переляк, який миттєво змінився на зухвалу, крижану ворожість.
Світ навколо Валерії вдруге за добу зупинився. Повітря миттєво перетворилося на густий, холодний бетон, яким неможливо було дихати.
— Лєро? А ти що, елементарно попереджати про свій прихід так і не навчилася за стільки років? — несподівано різко, переходячи в напад як у найкращий захист, нахабно кинула Марина. Вона демонстративно схрестила руки на грудях.
— Попереджати?! Ти… Ти ще маєш совість мені чимось дорікати в цій ситуації?! — голос Валерії зірвався на надривний крик, і вона фізично відчула, як сльози подвійної, підлої зради мертвим вузлом душать горло. — Я довіряла тобі всі свої таємниці, тягнула тебе за собою, ділилася кожним страхом, а ти… То виходить, це твоя блузка тоді лежала в його валізі! Господи, я ж сама особисто купила її тобі на розпродажі, ти що, забула про це?! Браво! Вищий бал за вашу геніальну акторську гру! У мене до вас обох лишилося лише одне запитання: за що ви так нелюдськи жорстоко зі мною вчинили?
Марина зневажливо, майже театрально пирхнула. Вона кинула швидкий, оцінювальний погляд на Дениса, який у цей час боягузливо свердлив очима старий лінолеум на підлозі, не сміючи підняти погляд на колишню наречену. Марина випрямила спину і холодно, з неприхованою злістю заговорила:
— Добре, хочеш почути правду — тоді слухай уважно. Денис насправді кохає мене, а не тебе. Так було з самого початку. Ти ж усе своє життя була непробивною, нудною кар’єристкою. Спочатку вчилася, як проклята, потім горіла своїми графіками та звітами. Це я сама порадила йому закрутити з тобою цей вигідний службовий роман! Усе робилося виключно заради того, щоб ти, як впливова начальниця, швидко просунула його кар’єрними сходами у вашому холдингу. А щойно він би міцно став на ноги — він би все одно пішов до мене. Тобі все в цьому житті діставалося легко, ніби на срібному блюдечку, поки я гнула спину за копійки. Тож настав час трохи поділитися своїм розкішним успіхом!