Максим повністю, наглухо замкнувся в собі, відгородившись від усього світу. Він відключив мобільний телефон, а може, апарат просто розрядився сам, загубившись десь під диваном. Додзвонитися до нього не могли ні стурбовані лікарі, де в теплому кювезі залишалася його крихітна, новонароджена донька, ні вбиті власним величезним горем батьки Аліни. Зрештою, пан Василь, серйозно побоюючись за стан свого зятя, вирішив негайно, покинувши всі справи, приїхати до нього.
Переступивши поріг знайомої квартири, літній чоловік застав вхідні двері незамкненими. Всередині панував суцільний, важкий морок — щільні блекаут-штори були наглухо запнуті, а в кімнатах стояв спертий запах непровітрюваного приміщення. Максим сидів на голій підлозі в кутку, міцно обхопивши голову руками. Він був страшенно зарослий, виснажений, з порожнім, абсолютно скляним поглядом, який давно перестав сприймати реальність.
Важко, з болем зітхнувши і змахнувши з обличчя власну пекучу сльозу, тесть мовчки взявся за справу. Він різким рухом розсунув штори, впускаючи в кімнату рятівне київське сонце, і навстіж відчинив вікна. Потім швидко заварив на кухні неймовірно міцного чаю і тільки тоді підійшов до зятя. Максим був настільки глибоко занурений у своє горе, що просто не хотів нікого бачити.
— Навіщо ви прийшли, пане Василю… Залиште мене в спокої, — глухо, абсолютно безжиттєво прохрипів він. — Навіщо мені тепер взагалі це життя? Немає більше ніякого сенсу.
— Ти що ж це з собою робиш, синку? — з величезним болем, але твердо промовив тесть, важко сідаючи поруч на підлогу. — У тебе ж донька залишилася там, у лікарні! Ти взагалі про це не забув у своєму егоїстичному горі? Крихітка, яка з першого дня лишилася найріднішого — матері.
Голос літнього чоловіка затремтів, але він не відвів погляду.
— Невже ти хочеш, щоб через твою нинішню слабкість вона втратила ще й батька? Хочеш, щоб вона опинилася там само, де виріс ти? У дитбудинку?!
Максим різко здригнувся, ніби від потужного удару струмом. Ці слова влучили в найболючішу, незагоєну точку його душі. Згадка про інтернат миттєво протверезила запалений розум.
— Або, може, ти думаєш, що нам із пані Галиною зараз легко?! — продовжив пан Василь, зриваючись на емоції. — Ми ж дитину свою єдину втратили. Наш всесвіт. Але ми тримаємося з останніх сил, бо точно знаємо, що потрібні цій малій внучці! Хіба Алінка б усе це схвалила? Вона понад усе бажала б, щоб ти був сильним чоловіком.
Максим винувато опустив очі. Йому раптом стало неймовірно соромно за свою безмежну жалість до себе. По його запалій щоці вперше за ці пекельні дні скотилася справжня, солона сльоза полегшення.
— Ви маєте рацію… Я просто здався, — з надлюдським зусиллям видавив із себе юнак. — Я просто дуже боюся. Не знаю, чи впораюся я сам із немовлям без неї.
— Не карай себе, — вже значно м’якше відповів тесть, обіймаючи його за плече. — У тебе є ми. Ми з першого дня прийняли тебе в родину і ніколи не залишимо. Давай, повертайся до роботи, заробляй на майбутнє, а ми з радістю доглянемо за онучкою. Ви з Аліною встигли вирішити, як її назвати?
— Даринка, — ледь чутно, але вже більш усвідомлено відгукнувся Максим. — Це наш Божий дар. Так ми її і назвемо.
І вони почали жити заново, збираючи себе по шматочках. Зібравши всю волю в кулак, Максим вийшов на роботу і почав їздити у свої тривалі далекобійні рейси. Він годинами крутив баранку великого тягача, заробляючи на гідне життя, а батьки Аліни з безмежною, жертовною любов’ю сиділи вдома з маленькою Даринкою.
Перші пару років молодому батькові було нестерпно важко навіть просто дивитися на власну доньку. Її тонкі риси і навіть усмішка разюче нагадували покійну дружину, роз’ятрюючи рани. Але час робив свою справу: поступово гострий біль притуплявся, і ці милі подібності почали щиро зігрівати його душу. Дівчинка стала його найголовнішим стимулом жити далі.
Минуло шість років. Даринка росла абсолютно самостійною, яскравою дитиною зі своїм власним, часом вельми впертим характером. До постійних роз’їздів батька вона ставилася спокійно, адже звикла до такого формату сім’ї з дитинства. Проте перед наступним відрядженням Максим неабияк хвилювався.
Цей робочий рейс мав тривати значно довше, ніж зазвичай. Шлях важкої фури лежав глибоко на північ, у найвіддаленіші райони українського Полісся — на Рівненщину. Туди, де звичні асфальтовані дороги перетворюються на в’язкі напрямки, а старі ліси стоять густі та дикі. Зате керівництво компанії обіцяло після цього довгу відпустку та солідну премію.
— Не рви серце через це відрядження, — заспокоював його пан Василь, бачачи, як зять нервово перебирає ключі від машини. — Вона ж адаптувалася. Подумаєш, цього разу поїздка триватиме трохи довше. Нам із Галиною тільки в радість побути з онучкою.
— Але ж їй лише шість, — сумнівався Максим. — Кілька місяців для дитини — це вічність. Я ж пропускаю все: як вона росте, як вчиться новому…
Незважаючи на ці запевнення, він виїжджав із гамірного Києва з дуже важким серцем. Коли масивна фура перетнула межу столиці, надворі стояли суворі, тріскучі морози. Проте, поки він дістався найвіддаленіших лісових районів Рівненщини, природа вже почала готуватися до приходу весни.
Брудний сніг на узбіччях повільно танув, а на чорних деревах поволі набрякали перші бруньки. Максим зосереджено вів свою багатотонну машину вузькою, звивистою трасою. Незважаючи на втому, він не міг не милуватися цією суворою, первозданною красою Полісся. Його дорога пролягала повз широку річку, що була ще вкрита оманливою, весняною кригою, яка ось-ось мала скреснути.
Раптом краєчком ока Максим помітив якийсь дивний, хаотичний рух на сліпучо-білому тлі замерзлої річки. Інстинктивно, майже рефлекторно він ударив по тугих гальмах, зупиняючи важку фуру на засніженому узбіччі. Пневматична система вантажівки голосно і з полегшенням видихнула повітря. Чоловік швидко вистрибнув із теплої кабіни, мружачись від яскравого весняного сонця, і почав вдивлятися в крижану далечінь.
На самісінькій середині широкої водойми щось відчайдушно, з останніх сил борсалося в чорній, крижаній воді. Придивившись, Максим відчув, як стискається серце: у смертельній пастці тонув великий темний собака. Тварина, вочевидь, необережно ступила на підталий лід, провалилася і тепер марно намагалася вибратися, шкрябаючи закривавленими лапами по слизькій, ламкій кризі.