Згодом у них з’явилася дуже тепла традиція: щовечора після закриття зміни Назар чекав її, щоб провести додому. Вони неспішно блукали вузькими бруківками Подолу, милувалися вогнями вечірнього Києва та дихали свіжим річковим повітрям біля Дніпра. Набравшись сміливості, хлопець запросив її на справжнє побачення до затишної кондитерської «Солодкий штрудель» на Ярославовому Валу. Там, серед ароматів кориці та ванілі, їхня симпатія спалахнула яскравим полум’ям, перетворившись на глибоке, справжнє кохання.
Минув майже рік, перш ніж відбулося офіційне знайомство з батьками Соломії. Назар страшенно нервував, його долоні зрадливо пітніли, а серце билося десь у горлі. Він, сирота без вищої освіти, звичайний таксист із мріями про фури, вважав себе зовсім не парою для їхньої розумниці-доньки. Проте в скромній, але ідеально чистій квартирі пана Василя та пані Галини його зустріли з такою домашньою теплотою, до якої він геть не звик.
За святково накритим столом Назар почувався скуто, майже не торкався їжі і боявся сказати зайве слово. Коли жінки вийшли на кухню заварювати чай і різати торт, пан Василь покликав юнака в коридор. Хлопець внутрішньо стиснувся, очікуючи на сувору батьківську лекцію про те, що йому слід забути дорогу до їхнього дому.
— Назаре, ти чого весь вечір сидиш, як на голках, ніби вироку чекаєш? Що тебе гризе, синку? — несподівано м’яко, по-батьківськи запитав статечний чоловік із сивиною.
— Пане Василю… ви справді вважаєте мене гідною партією для Соломії? — не витримавши психологічної напруги, випалив юнак. — У мене ж ні житла свого, ні престижної роботи, тільки мрії про вантажівки.
— Ану викинь ці дурниці з голови негайно! — пан Василь міцно, але по-дружньому поплескав його по плечу. — Я життя прожив, людей бачу наскрізь. Ти хлопець порядний, працьовитий, з міцним внутрішнім стрижнем. Наша дівчинка поруч із тобою просто світиться. А гроші та квартири — це справа наживна. Головне, щоб ви поважали одне одного, а решту разом здобудете.
Ці мудрі, прості слова стали для зраненої душі хлопця справжнім цілющим бальзамом. У цій звичайній київській родині його прийняли як рідного сина, без зайвих упереджень. Набравшись сміливості, Назар зробив Соломії пропозицію, і вона, розплакавшись від щастя, відповіла згодою. Весілля відгуляли скромно, але неймовірно душевно, лише в колі найближчих людей.
А через кілька місяців їхнє життя стрімко набрало нових обертів завдяки двом грандіозним новинам. По-перше, Соломія радісно повідомила, що під серцем носить їхню дитину. А по-друге, Назар нарешті розбив стіну у своїй професії! Директор сучасної логістичної компанії «Київ-Транс-Логістик» виявився людиною нового формату. Він оцінив армійський досвід Назара, повірив у його ентузіазм і дав шанс сісти за кермо комерційної фури.
Здавалося б, багаторічна мрія здійснилася, але хлопця раптом охопила сильна паніка. За вечерею він обережно, підбираючи слова, заговорив із дружиною.
— Солю… Може, мені поки не варто кидати таксі? Якщо я вийду на міжміські траси, мене тижнями не буде вдома. Як ти сама впораєшся з немовлям? Я ж збожеволію від тривоги за вас обох.
— Ти що таке вигадав?! — Соломія від несподіванки аж завмерла з горнятком у руках. — Ти стільки років бився за цю роботу! Це ж твоє життя!
— Але тепер усе інакше, у нас буде дитина. Я маю бути поруч.
— Назаре, я ж не буду сама, — лагідно усміхнулася вона, погладивши округлий живіт. — У нас є мої батьки, вони завжди на підхваті. До того ж, твоя нова зарплата нам зараз дуже знадобиться, щоб купити малюку все необхідне.
Вона підійшла, взяла його обличчя у свої теплі долоні і подивилася просто у вічі.
— Навіть не думай відмовлятися від мрії заради своїх страхів. Батько нашої дитини має бути щасливим і реалізованим професіоналом. Я вірила в тебе тоді, біля кавової ятки, і вірю зараз. Усе буде чудово.
Мудра Соломія знову виявилася абсолютно правою. Регулярні від’їзди Назара в складні рейси українськими магістралями лише зміцнили їхні стосунки. Щоразу, повертаючись із виснажливого відрядження, він ніби закохувався у власну дружину з новою, небаченою силою. Радість зустрічей біля порогу їхньої квартири повністю перекривала смуток довгих розлук, а нова фінансова стабільність дозволила сім’ї дихати на повні груди.
Час пологів невблаганно і радісно наближався. Назар намагався вибудувати свій робочий графік так, щоб у найвідповідальніший місяць не відлучатися далеко від столиці. На щастя, керівництво компанії з розумінням поставилося до майбутнього батька і дозволило брати лише короткі місцеві маршрути. Разом із сяючою Соломією вони годинами гуляли торговими центрами, з трепетом вибираючи крихітні бодіки, візочок та облаштовуючи світлу дитячу кімнату.
Два тижні цієї передімкової метушні пролетіли як одна щаслива мить. Але під час чергового огляду лікар, уважно вивчивши свіжі аналізи, суворо наполіг на госпіталізації. Показники були тривожними, і Соломію терміново направили у відділення збереження вагітності. Дівчина довго сперечалася з медиками, виторгувавши собі ще кілька днів удома, щоб побути поруч із коханим чоловіком у спокійній атмосфері.
Коли ж настав узгоджений день, Назар відвіз дружину до столичного пологового будинку. Він допоміг їй розкласти речі в палаті, довго і ніжно цілував на прощання, а потім повернувся до своєї незвично порожньої квартири. Тієї ночі він ніяк не міг заснути. Чоловік лежав у темряві і з усмішкою планував, як зранку поїде до «Солодкого штруделя», купить її улюблені тістечка і приїде до лікарні з величезним букетом.
Нарешті йому вдалося провалитися у неглибокий сон. Настрій був піднесеним, а майбутнє здавалося ідеальним і безхмарним.
Проте прокинувся він раптово, посеред глухої, чорної ночі. Спочатку мозок відмовлявся розуміти, що саме вирвало його зі сну. Але вже за секунду Назар відчув, як по спині побіг холодний піт. На тумбочці біля ліжка, безжально розриваючи тишу квартири, істерично вібрував і надривався мобільний телефон.
Сон зняло миттєво, немов на обличчя вилили відро крижаної води. Назар блискавично схопив слухавку, відчуваючи, як серце дико закалатало десь під самісіньким горлом, перекриваючи доступ до кисню. Долоні вмить стали мокрими від липкого страху.
— Солю, рідна моя, що сталося? Ти чому не спиш? — стурбовано, хрипким від різкого пробудження голосом запитав він.
— Назаре… приїжджай швидше… Здається, почалося, — тільки й встигла ледь чутно вимовити вона слабким, неймовірно наляканим голосом.
І зв’язок раптово обірвався. У динаміку запанувала моторошна, мертва тиша, яка боляче била по натягнутих нервах.
— Як це почалося? Чому саме зараз?! — блискавкою промайнуло в запаленій голові чоловіка. — Адже ще мінімум два тижні до терміну! Медики ж самі казали, що час іще є!