Я продиктував свої дані від третьої особи і порадив їм провести негайний аудит справи. Щойно оператор почав розпитувати моє ім’я, я поклав слухавку. Цього було достатньо. Щойно вони почнуть копати, то знайдуть усі підроблені батьком довідки.
Після цього я поїхав прямо до центрального відділення поліції. Чергова на вході вислухала мене і викликала слідчого. За десять хвилин до холу вийшов чоловік років сорока, який представився слідчим Ковалем. Він провів мене до невеликої кімнати для допитів.
Я розповів йому все. Про вигаданий діагноз, реакцію родини, підроблені документи для ділків із казино, і про ту дивну каву, яку мені дала мати. Я показав фотографії осаду і дістав запечатаний пакетик із залишками. Коваль слухав не перебиваючи, щось нотуючи у своєму блокноті.
— Ми вам допоможемо, — сказав він, уважно подивившись мені в очі. — Але ви маєте розуміти: щоб довести звинувачення в шахрайстві та замаху, нам потрібно спіймати їх на гарячому. Тільки минулих записів недостатньо.
Ми домовилися про подальші кроки. Дорогою додому я заїхав у свій пентхаус, де надійно сховав найцінніше: справжні медичні документи з госпіталю (де було вказано, що я абсолютно здоровий), оригінали банківських виписок із моїм бонусом у 300 тисяч доларів, ключі та документи на автомобіль і мої військові нагороди. Якщо вдома почнеться пекло, моє справжнє життя буде в безпеці.
Наступного дня мама підійшла до мене зі стурбованим виразом обличчя.
— Синку, у тебе стільки різних препаратів. Давай я допоможу тобі організувати їх прийом, щоб ти не плутався.
Я уважно спостерігав, як вона виставляла баночки з моїми (насправді звичайними вітамінами, які я видавав за ліки) пігулками на кухонному столі. Вона сортувала їх за часом прийому, малюючи акуратні графіки на аркуші паперу. Коли вона відвернулася за ручкою, я швидко дістав телефон і сфотографував кожну етикетку та кількість таблеток усередині. Якщо бодай одна пігулка зникне або буде замінена на сильнодіючий препарат, у мене буде зафіксований доказ.
— От і все, — усміхнулася вона, повертаючись. — Тепер буде простіше. Сім’я має дбати одне про одного.
Ці слова могли б розчулити будь-кого. Якби тільки я не знав, що саме ця жінка вже намагалася підсипати мені в напій отруту.
Два дні по тому я готував сніданок на кухні, коли почув, як брязнула поштова скринька. За хвилину до хати зайшов батько, тримаючи в руках цупкий офіційний конверт із гербовою печаткою вигаданого «Державного фонду підтримки ветеранів». Я спостерігав із-за рогу, як він квапливо розірвав папір і почав читати.
Його обличчя змінилося від розгубленого до білого, а потім до багряного буквально за десять секунд. Він хрипко гукнув маму та Аліну. Вони зібралися біля обіднього столу, а я стояв у тіні коридору, де вони не могли мене бачити.
Батько почав читати лист уголос, і його голос зривався. Фонд повідомляв, що обліковий запис моєї справи заморожено через підозру у шахрайстві. Усі довіреності призупинені на час службового розслідування, оскільки виникли запитання щодо справжності медичних висновків.
Вибух стався миттєво і це було прекрасно.
Батько почав кричати, що це кінець, що вони втратили все. Мама розридалася, бідкаючись, що вони вже набрали боргів, яких не зможуть віддати. Аліна накинулася на Вадима, звинувачуючи його в тому, що це він підбив батька взяти ту чортову тіньову позику. Вадим огризався, що це взагалі була ідея Аліни — пришвидшити події. Вони гризлися хвилин два0цять, перекладаючи провину одне на одного, а я стояв і записував кожнісіньке слово на диктофон.
Того ж вечора за вечерею всі сиділи напружені й мовчазні. Батько раз у раз нервово перевіряв телефон, ніби чекав на вирок. Ми були на середині трапези, коли апарат раптом завібрував. Батько глянув на екран і весь ніби закам’янів. Він чомусь натиснув на гучномовець і поклав телефон на стіл.
Я сидів у вітальні, але чув усе ідеально.
Голос на тому кінці належав тому самому кримінальному ділку. На фоні знову лунав шум підпільного казино. Чоловік холодно поцікавився, де його гроші. Батько почав жалюгідно белькотіти про державну перевірку і про те, що це лише тимчасова затримка.
— Мене не обходять твої проблеми з папірцями, — відрізав голос. — До наступної п’ятниці ти маєш принести п’ятдесят тисяч доларів готівкою. Якщо ні — ми почнемо забирати борг іншими методами. І повір, тобі це не сподобається.
Батько благав дати ще трохи часу, але незнайомець просто кинув слухавку. Я бачив, як татові руки дрібно тремтять, коли він ховав телефон до кишені.
Наступного ранку я вирішив провести ще один тест. Я спустився до сніданку, сів за стіл і з ледь помітною усмішкою сказав:
— Знаєте, вчора лікар розповідав про нову експериментальну програму. Каже, якщо я потраплю в цю групу, це може продовжити моє життя ще на пів року. А якщо пощастить — то й на рік.
Я уважно стежив за їхніми реакціями.
Мама заговорила першою. Вона сказала, що такі експерименти дуже виснажливі і дають лише хибну надію. Батько миттю підтакнув: мовляв, це тільки зробить мій залишок часу нестерпним. Аліна додала, що я маю думати про “якість” останніх місяців, а не про їх кількість. Вони всі навперебій намагалися переконати мене відмовитися. Я витримав паузу і тихо відповів: “Можливо, ви й правді, я ще подумаю”. Полегшення на їхніх обличчих було неможливо приховати.
Після сніданку я взяв запечатаний пакетик із кавовим осадом і поїхав до незалежної приватної лабораторії на іншому кінці Києва. Я пояснив лаборантці, що підозрюю отруєння. Вона злякано запитала, чи я в безпеці. Я заспокоїв її і передав направлення від слідчого Коваля — офіційний документ, який гарантував, що результати експертизи матимуть юридичну силу в суді. Вона сказала, що повний токсикологічний аналіз буде готовий за кілька днів.
Того ж дня мені зателефонував мій побратим Тарас. Він не витрачав часу на порожні балачки.
— Максе, тобі потрібен адвокат. Негайно, — жорстко сказав він.
Я почав сперечатися, мовляв, я ж тут жертва. Але Тарас мене різко обірвав:
— Ти брехав про свою хворобу. Навіть якщо ти захищався від власної сім’ї, твої ігри з державними органами можуть вилізти тобі боком. Тобі потрібен хтось, хто захищатиме твої інтереси в суді.
Я пообіцяв йому хоча б пошукати контакти, щоб він трохи заспокоївся.
Через два дні мені подзвонив слідчий Коваль. Він повідомив, що державна інспекторка Олена (та сама, що заморозила виплати) знайшла в системі цифрові сліди. Батько використовував підроблені електронні ключі, щоб заходити в мій кабінет ветерана і подавати запити від мого імені. Цього було достатньо для статті про шахрайство.
Але головне було інше. Коваль отримав результати з лабораторії. У моїй каві знайшли небезпечну суміш снодійних та сильних транквілізаторів. Доза була такою, що у виснаженого хворобою організму неминуче зупинилося б серце.
— Це замах, Максиме, — серйозно сказав слідчий. — Тепер нам життєво необхідно, щоб недільна зустріч відбулася. Ми повинні взяти їх усіх разом.