Наталя залишилася стояти посеред коридору. Всередині все кричало від відчаю та самотності. Вона механічно пішла до кімнати сина, щоб хоча б там навести лад.
— Вимикай музику і лягай, вже пізно, — скомандувала вона, намагаючись не підвищувати голос.
— Не хочу, — відрубав Матвій, втупившись у монітор.
— А Поля хоче спати! І сусіди зараз почнуть по батареях стукати! — напруга сягнула піка. — Полю, негайно в ліжко!
Наталя зробила крок уперед і раптом її нога поїхала по слизькому кахлю. Вона не помітила калюжу, яку щойно залишило цуценя. Жінка незграбно змахнула руками і з глухим стуком гепнулася на підлогу, боляче вдарившись ліктем і потилицею.
Лежачи на холодному кахлі й дивлячись у білу стелю, Наталя раптом відчула дивну ясність. Сергій мав рацію. Вона дійсно не справляється. Вона намагалася бути ідеальною матір’ю, крутою працівницею і зручною дружиною водночас, а перетворилася на виснажену, вічно злу істеричку.
Вона зробила вибір.
— Знаєш, Полю, — абсолютно спокійним, порожнім голосом сказала Наталя, повільно підіймаючись на ноги. — Сьогодні можеш не лягати спати. Роби що хочеш.
— Ура! Я буду гратися з песиком всю ніч! — закричала донька.
Наталя лише кивнула. Їй було байдуже.
Повільно, ніби кожен рух вимагав надлюдських зусиль, Наталя підвелася з холодної підлоги й попрямувала до ванної кімнати. Зачинивши за собою двері, вона ввімкнула воду. Гарячі струмені били по плечах, змиваючи не лише фізичний бруд і втому цього нескінченного дня, а й той липкий, задушливий стрес, що отруював її останні місяці. Жінка стояла під душем, заплющивши очі, і відчувала, як разом із водою в каналізацію стікає її бажання бути ідеальною. Вона ніби переродилася в цій маленькій кімнатці з кахлями.
Огорнувшись у м’який халат і обережно переступивши калюжу в коридорі, Наталя зайшла на кухню. Звичним рухом дістала свою улюблену велику чашку, приготувала гарячий шоколад і загорнулася в теплий вовняний плед на кухонному диванчику. Десь на задньому фоні свідомості билася тривожна думка про дітей: Поля десь бігала з собакою, Матвій псував зір перед монітором. Але Наталя зусиллям волі відігнала цю тривогу. Поля вже достатньо доросла, щоб не завдати собі шкоди у власній квартирі. Світ не завалиться, якщо мати дозволить собі пів години тиші.
Жінка надягла навушники, увімкнувши заспокійливу мелодію зі звуками морського прибою. Поступово повіки важчали, тепло розливалося тілом, і вона поринула в рятівну, солодку дрімоту, сховавшись від сімейної катастрофи у власному маленькому коконі спокою.
Але ілюзія безпеки розбилася вщент.
— Ти взагалі при своєму розумі?! — крик чоловіка прорвався навіть крізь вакуумні навушники, мов грім серед ясного неба.
Наталя здригнулася і розплющила очі. На порозі кухні стояв Сергій. Його обличчя розчервонілося від гніву.
— Як ти могла кинути доньку напризволяще?! Вона досі не спить! У Матвія музика реве на всю квартиру, а ти тут розляглася і спиш?! Чого витріщилася? — продовжував волати чоловік, розмахуючи руками.
Наталя повільно стягнула навушники, намагаючись збагнути, що відбувається.
— Ти вже повернувся? — спокійно, навіть трохи байдуже запитала вона. — Швидко ж твої “справи” закінчилися.
— Як бачиш! — відрізав Сергій. — Краще б я взагалі не приходив у цей дурдом!
— Ну, раз ти вже тут, то йди і вкладай своїх дітей спати, — так само рівним голосом відповіла жінка, відпиваючи шоколад. Вона більше не збиралася грати за його правилами.
Сергій насупився, явно не очікуючи такої відсічі. Його очі звузилися.
— Це що ще за бунт? Негайно встала і пішла робити те, що зобов’язана робити мати! — гаркнув він.
Але Наталя навіть не поворухнулася, щоб виконати наказ. Вона зрозуміла, що зараз її власне психологічне здоров’я набагато важливіше за його безпідставні претензії. Вперше за довгі роки шлюбу вона не схилила голову. Жінка лише знизала плечима, повільно підвелася з диванчика і, повністю ігноруючи обуреного до глибини душі чоловіка, попрямувала до спальні.
— А це ще що за лайно на підлозі?! — раптом верескнув Сергій у коридорі, з огидою піднявши ногу. Він щойно вступив у ту саму калюжу, на якій годину тому послизнулася дружина.
— Це подарунок від твоєї собаки, — не озираючись, кинула Наталя.
— І чому ти це не прибрала?!
— Бо я не просила заводити тварин у квартирі. Ти притягнув це нещастя додому — ти за ним і прибирай.
— Наталю! Я не жартую!
— А я йду спати, — відрізала вона, заходячи до кімнати.