Проте Сергій не збирався зупинятися. Він увірвався слідом за нею, розлючений тим, що втрачає контроль над своєю “зручною” дружиною.
— Що з тобою діється?! Марш до дітей!
— Дай мені спокій! — Наталя нарешті підвищила голос, повернувшись до нього. — Хіба я не маю права хоча б на один вечір відпочинку від цього домашнього рабства?! Ти такий самий батько, як і я мати! У нас абсолютно рівні права й обов’язки! Але тобі було зручно скинути все на мої плечі і вдавати успішного холостяка. Ви всі в цьому домі тільки й знаєте, що вимагати, кричати і звинувачувати мене в тому, що я погана. Син взагалі сказав, що краще б мене не було!
У кімнаті на кілька секунд запанувала тиша, порушувана лише важким диханням обох. Сергій випростався, його обличчя набуло крижаного, жорстокого виразу.
— Знаєш що… Я довго терпів твої істерики, але мені це остаточно набридло. Я йду, — холодно, карбуючи кожне слово, промовив він.
— О, то в тебе вже підготовлена “тиха гавань”, де немає дитячих криків і немитого посуду? — з гіркою іронією запитала Наталя. Вона давно підозрювала щось подібне, але зараз ці слова прозвучали надто буденно.
— Це вже не твоя справа. Але раз ти питаєш — так. І можу сказати одне: вона в тисячу разів краще справляється з усім, ніж ти. У неї є те саме природне жіноче чуття, вона… ідеальна. А ти… ти вже давно не та жінка, з якою я одружувався. Ти стала тягарем.
Слова Сергія вдарили болючіше за ляпас. Проте замість сліз Наталя відчула лише дивне, п’янке звільнення.
— З цим важко сперечатися, — тихо відповіла вона, підходячи до шафи. — Але я все-таки маю один талант. Я вмію виконувати бажання.
Чоловік підозріло примружився.
— Ти напилася чи просто з глузду з’їхала? Я не маю часу розгадувати твої ребуси. Я йду. Завтра ж мої юристи подадуть документи на розлучення.
— Не обтяжуй себе зборами, Сергію. Піду я, — Наталя рішуче стягнула халат, швидко вдягнула джинси та теплий светр, схопила з тумбочки телефон, ключі і гаманець.
— Я щось не зрозумів! Куди це ти зібралася на ніч дивлячись?! — очі чоловіка округлилися від подиву. — Теж когось собі завела?!
— Заводяться тільки блохи на твоїй новій собаці та паразити. А я від паразитів якраз звільняюся, — Наталя накинула пальто і взялася за ручку дверей. — Ну що ж, бажаю успіху. Не забудь: Матвію треба бути в школі о восьмій ноль-ноль, а Полю треба завести в садочок до дев’ятої. Пелюшки для собаки лежать у ванній.
— Наталю, не роби дурниць! Я не можу зараз залишитися з ними! У мене завтра важлива нарада!
— Я теж не можу. У мене немає власної вільної квартири, а тягнути дітей посеред ночі на вулицю мені не дозволяє совість.
— Совість?! Ти кидаєш дітей!
— Ні, Сергію. Я залишаю їх з їхнім рідним, прекрасним батьком. Ти ж сам сказав: я не справляюся. Тож із сьогоднішнього дня твоя нова “ідеальна” жінка з природним чуттям замінить мене. Нехай покаже майстер-клас. А я поживу окремо, зніму кімнату і подумаю над своєю поведінкою. Буду такою собі “недільною мамою”. Щасливо залишатися.
Вона переступила поріг і зачинила за собою двері. Кожен крок сходами давався їй важко, ноги здавалися ватними, а серце розривалося на шматки від болю за дітей. Але Наталя чітко усвідомлювала: якщо вона не розірве це коло зараз, вона просто загине в цьому домі як особистість.
Її сім’я вже давно перетворилася на сусідство байдужих людей. Кожен жив своїми інтересами, а винною завжди призначали її. Можливо, вона дійсно завинила — але лише в тому, що не зупинила це пекло набагато раніше.
Минуло трохи більше ніж два тижні.
Квартира на Осокорках, яка ще недавно сяяла чистотою, перетворилася на справжнє поле бою, де не було переможців.
— Я не буду це їсти! Хочу мамину вівсянку! Хочу млинці! Хочу до мами! — несамовито кричала Поля. Дівчинка з розмаху вдарила кулачками по столу, і тарілка з якимись незрозумілими пластівцями полетіла на підлогу, розбризкуючи молоко по всьому кахлю.
— Сергію! Негайно вгамуй свою ненормальну дитину! Я більше не можу виносити цей вереск! — Діана нервово схопилася за голову, ледь не зірвавши голос.
Та сама “ідеальна” жінка, заради якої Сергій був готовий перекреслити роки шлюбу, вже тисячу разів пошкодувала про свій переїзд. Вона уявляла собі красиве життя з успішним топменеджером, романтичні вечори з вином та поїздки на вихідні за місто. Натомість опинилася в епіцентрі дитячого бунту та побутового хаосу.
Старший син, Матвій, одразу оголосив їй холодну війну. Кілька днів тому, коли Сергій поїхав на зустріч, підліток просто замкнув Діану у ванній кімнаті, назвавши її “силіконовою лялькою”, і не випускав майже три години, голосно увімкнувши музику, щоб не чути її стукоту. Це дурне цуценя, якого притягнула Поля, погризло її улюблені брендові туфлі. А сама Поля, це маленьке чортеня з ангельським личком, влаштовувала істерики з такою частотою, що Діана ледь стримувалася, аби не зібрати валізи й не втекти світ за очі.