Спершу нова пасія Сергія намагалася бути хитрою: вона просто загодовувала Полю солодкими сирками, магазинними десертами та шоколадними цукерками, щоб дитина сиділа тихо. Але дуже швидко такий раціон дав про себе знати — у дівчинки розболівся живіт, а щічки вкрилися червоними плямами алергії. Поля почала вимагати нормальної, гарячої їжі. Проте Діана зовсім не вміла готувати і тим паче не збиралася перетворюватися на безкоштовну куховарку. Вона переїжджала в цю квартиру явно не для того, щоб стояти біля плити з борщами.
— Сергію! Йди і сам роби їй сніданок! Це твоя донька, от і доглядай за нею сам! Мене це вже дістало! — Діана люто тицьнула пальцем у бік розлитого молока.
— Ти ж у нас жінка в домі, а не я, — важко зітхнувши, відповів він, потираючи скроні. Вони жили разом із дітьми всього два тижні, але Сергію здавалося, що минула ціла вічність, сповнена тортур. Його ілюзія про “тиху гавань” розбилася вщент.
— Я сюди не в наймички наймалася! — спалахнула Діана, різко розвернулася і, гучно грюкнувши дверима, вилетіла з кухні.
— Ма-а-а-мо! Хочу до ма-а-а-ми! — продовжувала гірко ридати Поля, розтираючи сльози по щоках.
Зціпивши зуби, Сергій нашвидкуруч витер підлогу, сяк-так одягнув доньку і з величезним запізненням повіз її до приватного садочка.
Вихователька зустріла їх у коридорі. Вона уважно, з ледь прихованим осудом оглянула дитину, а потім перевела погляд на батька.
— Сергію Вікторовичу, Поля останнім часом постійно плаче, ні з ким не грається і каже, що дуже сумує за мамою. Що взагалі сталося з Наталею? — обережно, але наполегливо поцікавилася жінка.
— Все нормально. Вона трохи прихворіла, довелося лягти в лікарню на обстеження, — похмуро збрехав Сергій, відводячи очі.
— Он як… Тоді передавайте їй найщиріші вітання і побажання швидкого одужання. Бо тепер бодай зрозуміло, чому Поліна виглядає, вибачте на слові, як безпритульна, — тон виховательки став крижаним. — Дитина вже який день приходить у зім’ятих сукнях, колготки сьогодні взагалі надіті навиворіт, а на щоках страшна алергія. Нехай ваша дружина швидше повертається додому і береться за доньку. З нею дівчинка виглядала як картинка. Та й ви, до речі, теж мали значно кращий вигляд, ніж зараз.
Сергій опустив очі і з жахом помітив, що його преміальна сорочка, яку він поспіхом витягнув із шафи, була відверто несвіжою і м’ятою. Раніше Наталя завжди слідкувала за його гардеробом, ідеально прасуючи речі з вечора. Діані ж і на думку не спало поцікавитися, в чому він піде на роботу.
— Я передам, — глухо пробурмотів він, розвернувся і поплентався до свого автомобіля, відчуваючи себе абсолютним нікчемою.
Не встиг він сісти за кермо і завести двигун, як телефон розірвався від дзвінка. На екрані світилося ім’я Діани.
— Поки твої ненормальні діти знаходяться в цій квартирі, я туди навіть не зайду! — без жодних прелюдій почала волати вона в слухавку. Її голос зривався на істерику. — Твій старший бовдур сьогодні навіть не пішов до школи! Він сидить у вітальні, грає в приставку на всю гучність і сміється мені в обличчя! Все, Сергію, з мене досить. Або вони, або я. Сподіваюся, ти сьогодні ж ввечері відвезеш цей виводок до своєї колишньої, і ми нарешті зможемо жити нормально!
Сергій відчув, як усередині все стискається від люті.
— Я тебе почув, — максимально різко і холодно відповів він. Йому категорично не подобалося, коли хтось ставив йому ультиматуми, а тим паче жінка, яка ще вчора клялася йому в безмежному коханні.
Він натиснув кнопку відбою і жбурнув телефон на пасажирське сидіння. Замість того, щоб поїхати в офіс на важливу нараду, Сергій різко вивернув кермо. Він попрямував на Печерськ, до бізнес-центру, де працювала Наталя. Йому терміново треба було з нею поговорити.
Залишивши авто на підземному паркінгу великого бізнес-центру на Печерську, Сергій стрімкою ходою зайшов до офісу логістичної компанії, де працювала дружина. Його серце калатало від поганих передчуттів.
— Наталя на місці? Мені треба терміново з нею поговорити, — випалив він, підлетівши до стійки рецепції.
— Ні, її немає, — секретарка здивовано підняла на нього очі, відриваючись від монітора.
— А де вона? На зустрічі з клієнтами?
— Вона відпросилася в керівництва ще годину тому. Сказала, що їде до доньки… у дитячий садок.
— Я тільки-но звідти! Щось трапилося, поки я їхав у заторах?! — Сергій відчув, як по спині побіг холодний піт.
— Я не знаю, чесно, — знизала плечима дівчина. — Вона просто швидко зібрала речі і побігла.
Сергій судомно дістав телефон і кілька разів набрав номер дружини, але у відповідь чув лише механічний голос оператора: “Абонент поза зоною досяжності”. Порушуючи всі можливі правила дорожнього руху, він помчав назад на лівий берег, назад до дитсадка.
Увірвавшись до холу закладу, він ледь не збив з ніг помічницю вихователя.
— Де моя донька?! — захекано вигукнув він, побачивши виховательку Поліни.
— Вона пішла з мамою, Сергію Вікторовичу. Я не знаю, що у вашій родині зараз відбувається, але заради психіки власних дітей, я дуже раджу вам розібратися з дружиною. Дитина сьогодні була на межі нервового зриву.
— А ви не бачили, куди вони пішли? Вона не казала? — з надією запитав чоловік.
— Здається, обговорювали похід до води. Можливо, у парк “Прибережний”, тут неподалік біля затоки. Поліна часто про нього згадувала.
— Дякую! — кинув Сергій і побіг до виходу.
Думки в його голові плуталися в тугий вузол. Він залишив машину біля садочка і пішов пішки в бік набережної, нервово вдивляючись в обличчя перехожих.
Свою доньку він помітив здалеку. Поля голосно і щиро сміялася, поки Наталя розгойдувала її на великих плетених гойдалках. Сергій зупинився як укопаний. На відміну від нього самого, замученого і пом’ятого, “нове”, самостійне життя пішло Наталі виключно на користь. Темні кола під очима від недосипу повністю зникли, шкіра ніби світилася зсередини, а на губах грала та сама легка, щаслива усмішка, яку він не бачив уже кілька років. Вона виглядала просто розкішно.
Але ця усмішка миттєво згасла, щойно жінка перевела погляд і помітила Сергія.
— Тато… — перелякано прошепотіла Поля, міцно вчепившись у мамину куртку. На її очі миттєво навернулися сльози. — Не забирай мене додому! Будь ласка! Я не хочу! Я ненавиджу ту Діану і більше ніколи не буду з нею жити!
Дитячий крик рознісся парком, привертаючи увагу перехожих.
— Тихіше, сонечко, заспокойся, — Сергій підійшов ближче, відчуваючи себе справжнім монстром. — Зараз ти підеш покатаєшся на тій великій каруселі, а ми з мамою трохи поговоримо. Я обіцяю: якщо ти будеш слухняною дівчинкою, ти більше ніколи не побачиш Діану.
— Чесно-чесно? — Поля з надією подивилася на батька, витираючи сльози маленькими кулачками.
— Чесно.
— А мама повернеться до нас? — дівчинка перевела благальний погляд на Наталю.