Тягар у грудях Аліни ставав усе нестерпнішим.
— Зараз я проводжу масштабний аудит, — продовжила генерал Косач. — Це спеціальна перевірка того, як наша система ставиться до ветеранів із засекреченими особовими справами. Випадок Григорія Тарасовича — найгірший з усіх, що я бачила. Але він такий не один. Є й інші. Десятки, а може, й сотні людей, які просто розчинилися в бюрократичному апараті.
— Але… чому ви розповідаєте це мені? — запитала Аліна.
Генерал закрила папку.
— Тому що лист Григорія був не про нього. Він був про вас. — Вона зустрілася з Аліною поглядом. — Він хотів, щоб я запам’ятала те, що ви зробили. І я хочу виконати його останню волю.
— Я просто приносила йому сніданок, — розгублено прошепотіла дівчина.
— Саме так. — Голос Косач помітно пом’якшав. — Ви побачили людину, яку всі інші просто стерли зі своєї реальності. Ви повернули йому гідність тоді, коли система не дала йому абсолютно нічого. Це має значення, Аліно. Це має набагато більше значення, ніж ви можете собі уявити.
Аліна не знала, що відповісти. Вона просто дивилася на свої зчеплені на колінах руки.
— Я хочу все виправити, — твердо сказала Косач. — Створити меморіальний фонд імені Григорія Тарасовича. Змінити протоколи відстеження ветеранів після секретних місій. І я хочу, щоб ви виступили на відкритому засіданні профільного Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки. Розкажіть їм те, що сталося.
Усередині Аліни все обірвалося.
— Виступити? Перед депутатами?
— Розкажіть їм те, що розповіли мені, — кивнула генерал. — Ким був Григорій. І як виглядає справжній провал державної системи. Я можу тиснути на них зсередини, вимагаючи змін у політиці. Але ваш голос… голос людини, яка прожила це на вулиці. Це те, що змусить їх слухати.
— Я ніхто, — ледь чутно видихнула Аліна. — Чому вони взагалі будуть мене слухати?
Вираз обличчя генерала змінився. Він став неймовірно суворим і переконливим.
— Звання вимірює владу, — тихо сказала Косач. — А характер вимірює цінність людини.
Вона дозволила цим словам повиснути в повітрі на кілька секунд.
— Вони будуть слухати, — продовжила генерал. — Тому що ви — єдина людина в усій цій історії, яка вчинила правильно. Не заради визнання. Не заради нагороди. А просто тому, що так треба було зробити. Ви згодні?
Аліна згадала старого. Згадала його тремтячий почерк на звороті фотографії. “Пам’ятай про дівчинку”. Вона зробила глибокий, непевний вдих.
— Так.
У них було три тижні на підготовку. Команда генерала Косач взялася за Аліну, як добре змащений механізм. Юристи, спеціалісти з комунікацій, радники з питань політики. Їй виділили невеликий кабінет в одній з адміністративних будівель, де щодня пояснювали, як проходить парламентське слухання.
— Ви сидітимете за столом для свідків, — пояснював один із юристів, показуючи фотографії зали комітету. — Депутати ставитимуть запитання. Дехто буде на вашому боці. Інші намагатимуться спровокувати. Зберігайте спокій. Тримайтеся своєї історії.
— Моєї історії? — перепитала Аліна.
— Так. Що ви робили для ветерана. Як система його підвела. Чому це важливо.
Але з кожним днем Аліна все більше розуміла: їм потрібна була не вся її історія. Їм потрібна була причесана, “правильна” її версія.
— Нам варто трохи згладити кути щодо вашої бідності, — сказала якось піар-менеджерка під час чергової репетиції. Це була молода дівчина в білосніжному брендовому піджаку, який, мабуть, коштував як пів року оренди Аліниної кімнати. — Зосередьтеся на патріотизмі. На повазі до старших. Давайте тримати меседж позитивним.
— Але ж бідність — це не позитивно, — заперечила Аліна.
— Просто… це може викликати поляризацію думок. Дехто з політиків може сприйняти це як критику економічного курсу.
— Це не критика. Це моє життя. Це правда.
Піарниця натягнуто усміхнулася.
— Ми просто намагаємося зробити так, щоб ваш меседж почули всі.
Аліна перевела погляд на генерал-майора Косач, яка весь цей час мовчки сиділа в кутку кімнати.
— А ви що скажете? — прямо запитала дівчина.
Косач повільно поставила чашку з кавою на стіл.
— Я скажу, що якщо ми викреслимо те, ким ви є насправді, ми викреслимо саму суть того, чому лист Григорія мав таке значення. — Вона суворо подивилася на свою команду. — Вона говорить свою правду. Інакше все це перетвориться на дешевий театр.
Піар-менеджерка відкрила рота, щоб заперечити, але вчасно передумала.
Слухання було призначене на дванадцяте жовтня. Напередодні Аліна майже не спала. Вона годинами сиділа над надрукованим текстом свого виступу, перечитуючи його знову і знову, поки слова не почали зливатися в суцільну пляму.