Крім того, Юлія абсолютно, катастрофічно перестала стежити за свіжими трендами моди, що для її чоловіка було справжнім особистим болем. Зручні, проте безформні джинси-мом, об’ємні м’які худі та прості, зате практичні кросівки — ось і весь її повсякденний гардероб. Елітні салони краси, дорогі масажі чи апаратну косметологію вона тепер зневажливо називала марною тратою часу і грошей. Натомість ця раціональна жінка віддавала перевагу тому, щоб відкласти зайвий долар на депозит або купити синові нову розвиваючу іграшку.
З кожним новим світанком Артуру все сильніше, аж до фізичного болю, здавалося, що він гідний значно кращого життя. Стоячи вранці перед великим дзеркалом, роздивляючись лінії свого преса, він ловив себе на чіткій думці. Поруч із таким розкішним чоловіком має йти по життю зовсім інша жінка — яскравіша, молодша, з фігурою фітнес-моделі. Одного вечора, коли Юлія щойно вклала маленького Матвійка спати і втомлено опустилася на диван, настав час для фінальної сцени.
— Юлію, нам треба серйозно поговорити, — почав він крижаним, добре відрепетируваним тоном, ставши навпроти неї. — Я хочу розлучення.
Він завмер, очікуючи побачити справжній шок на її блідому обличчі. Артур різко, не добираючи слів, заявив, що вона непомітно перетворилася на типову, нецікаву домогосподарку. Він висловив усе: як його неймовірно дратувало, що всі її розмови зводилися виключно до нудних робочих звітів або чергових скарг на застуди сина.
— Розумієш, мені просто фізично соромно вийти з тобою в люди! — жорстоко кинув він найболючішу фразу. — Я маю чудовий вигляд, я постійно розвиваюся. А ти просто зупинилася у своєму розвитку і деградуєш. Нам більше категорично не по дорозі.
Артур гордо підняв підборіддя і завмер в очікуванні грандіозного, слізного скандалу. Він чекав, що вона почне благати його залишитися заради сім’ї, клястиметься побігти в спортзал. Але реакція дружини не просто збила його з пантелику, вона вибила землю з-під його ніг. Жінка не зронила жодної, навіть найменшої сльозинки. Натомість Юлія глибоко, на повні груди вдихнула повітря, ніби щойно скинула з плечей величезний тягар.
— Знаєш, Артуре… Я дуже щиро рада, що ти нарешті знайшов у собі сили це сказати, — абсолютно спокійно відповіла вона. — Я сама планувала почати цю неприємну розмову на вихідних.
Хлопець нервово кліпнув очима, відмовляючись вірити власним вухам. Юлія рівним голосом зізналася, що вже до нестями втомилася тягнути абсолютно все на собі. Її виснажила необхідність забезпечувати фінанси родини, тягнути побут і обслуговувати ще й самозакоханого дорослого чоловіка.
— Я сподіваюся лише на одне: ти маєш хоча б краплю совісті і не станеш претендувати на поділ цієї квартири, — продовжила Юлія, дивлячись йому просто в очі без краплі жалю. — Адже ти чудово знаєш, що вона куплена за мої особисті гроші ще до шлюбу. Щодо Матвійка — ти його батько. Можеш бачитися з ним, двері відкриті, маніпулювати дитиною я не буду.
Його розпещене самолюбство отримало справжній нищівний удар. Але мозок швидко знайшов зручне виправдання: вона каже це виключно від жіночої гордості та відчаю. Вже наступного ранку, демонстративно грюкаючи дверцятами шафи, Артур спакував свою колекцію парфумів та брендових сорочок. Викликавши через додаток преміум-таксі, щоб навіть його від’їзд виглядав дорого, він назавжди покинув квартиру на Русанівці.
Оскільки власного житла в цього успішного чоловіка ніколи не було, він поїхав за знайомою адресою — до батьків. Ті мешкали в просторій “сталінці” в самісінькому урядовому кварталі на Печерську. Олена Василівна, незважаючи на вік, все ще працювала головною бухгалтеркою у великій будівельній компанії “ДержПроектБуд”. Віктор Степанович отримував хорошу пенсію як колишній військовий, тому раптова поява сина з валізами не вдарила по їхньому бюджету, хоча й стала справжнім шоком.
— Що ж ти наробив, синку? — бідкалася Олена Василівна, витираючи сльози кухонним рушником. — Така чудова дівчина! Працьовита, розумна, дитинку тобі народила. Чого тобі не вистачало?
Проте виганяти свою рідну кровинку на вулицю чи читати жорсткі нотації вони не стали. Батьки покірно прийняли блудного сина, виділили йому окрему затишну кімнату і продовжили за звичкою забезпечувати кишеньковими грошима. А сам Артур, відчувши солодкий смак свободи, вирішив не втрачати дорогоцінного часу і негайно розпочав пошуки нової, “ідеальної” супутниці життя.