Щось дуже важливе, щось тепле і суто людське назавжди, з гучним хрускотом зламалося всередині мене в ту саму мить. Уся моя любов, уся прив’язаність згоріли дотла, залишивши по собі лише сірий попіл. Я відчув абсолютну, дзвінку емоційну порожнечу. Замість того щоб влаштувати гучний скандал, почати трощити дорогий посуд і з криками вигнати їх усіх геть на вулицю в той самий день, мій мозок спрацював інакше. Інстинкт сапера миттєво переключив мене в режим холодного, безжального аналізу та знешкодження загрози. Я вирішив зіграти в їхню жорстоку гру, але за своїми правилами. Я мав дати їм те, чого вони так відчайдушно жадали.
— Не міг там більше залишатися, Діано, — тихо і хрипко відповів я, майстерно змінюючи тембр голосу. Я показово опустив плечі і зсутулився, ніби під вагою нестерпної, нищівної фізичної втоми. — Під час складного розмінування старого, напівзруйнованого промислового об’єкта на сході сталася серйозна нештатна ситуація. Стався масштабний витік невідомої токсичної речовини з підземних резервуарів. Я був надто близько. Я сильно надихався небезпечними хімічними випарами.
Я зробив важку, драматичну паузу, злегка спершись тремтячою рукою об прохолодну стіну коридору. Я прикрив очі, філігранно вдаючи, що мені надзвичайно боляче робити кожен вдих і що груди розриває від спазмів.
— Це спровокувало дуже рідкісне і надзвичайно агресивне захворювання легень. Хімія запустила процес, який буквально роз’їдає м’які тканини зсередини, перетворюючи їх на труху. Професори в центральному шпиталі були зі мною абсолютно відвертими, вони не приховували страшної правди. Мені лишилося жити максимум вісім місяців. Може, навіть менше, якщо почнеться загострення. Процес незворотній. Медицина тут повністю безсила.
Щойно ця грандіозна, чорна брехня злетіла з моїх губ, я, немов професійний мисливець, зловив ледь помітну, але абсолютно реальну хвилю величезного, тваринного полегшення, що прокотилася їхніми обличчями. Їхні напружені, як струни, м’язи миттєво розслабилися. Віктор Степанович голосно видихнув.
Діана неймовірно швидко опанувала себе і натягнула на обличчя ідеальну маску глибокої, трагічної скорботи. Вона підійшла і театрально обійняла мене за плечі. Але я відчував усім своїм єством, що її тіло залишалося холодним, напруженим і відстороненим. В її обіймах не було ані краплі любові — лише сухий, цинічний математичний розрахунок і радість від того, що її бізнес-план на моєму житті все ще діє. Гра, ставки в якій були надзвичайно високими, офіційно почалася.
Тієї ж ночі, під прикриттям надзвичайної, майже задушливої турботи про моє «катастрофічно підірване» здоров’я, мене офіційно відселили з нашої спільної подружньої спальні до гостьової кімнати на першому поверсі. Діана обставила цей процес із такою філігранною, кінематографічною турботою, що стороння людина розплакалася б від розчулення. Вона лагідно, дивлячись мені просто в очі з фальшивим сумом, пояснила, що моєму «ослабленому хімікатами організму» зараз життєво необхідний абсолютний спокій, ідеальна тиша і постійний приплив свіжого прохолодного повітря з саду. А вона, мовляв, через страшні нерви за мене дуже часто крутиться уві сні і панічно боїться випадково мене зачепити чи порушити мій крихкий сон.
Я мовчки, з покірним виглядом приреченого чоловіка погодився, ховаючи глибоко всередині гірку, презирливу усмішку. Загасивши настільну лампу, я ліг на прохолодні, свіжовипрасувані простирадла. Я заплющив очі і почав розмірено, зі штучним присвистом дихати, ідеально імітуючи міцний, важкий сон виснаженої хворобою людини.
Але спати я, звісно, не збирався. Мій адреналін зашкалював. Близько другої години ночі з просторої кухні, розташованої в самому кінці довгого темного коридору, почали долинати приглушені, проте вкрай емоційні та жваві голоси. Там, за щільно зачиненими масивними дубовими дверима, відбувалася таємна сімейна нарада, де вирішувалася моя “посмертна” доля. Я безшумно піднявся з ліжка. Відчуваючи босими ногами холодний паркет, я, наче тінь, підкрався до кухні, притулився вухом до холодної деревини і затамував подих.
— Ви тільки вдумайтеся в ці неймовірні цифри… Коли він… ну, ви розумієте, коли цей жах нарешті природно закінчиться… ми гарантовано, без жодних податків отримаємо цілих п’ятнадцять мільйонів від держави! Плюс цей величезний, розкішний котедж повністю, до останнього квадратного метра перейде тобі, Діаночко, як єдиній законній дружині. Це ж золота жила! — захоплено, ледь не попискуючи від гарячкового задоволення, шепотіла теща Надія Миколаївна. Її голос вібрував від нестримної, тваринної жадоби, і я чув, як вона нервово постукує нігтями по столу.
— Нарешті! Боже мій, я нарешті зможу запустити свій власний елітний стартап і назавжди кинути ту рабську роботу в офісі, де мене ніхто не цінує, — радісно, з юнацьким запалом підхопив її синочок Денис. — Діано, сестричко, ти ж відсиплеш рідному братові трохи стартового капіталу з тих мільйонів? Я вже пригледів собі новенький елітний позашляховик німецької марки в автосалоні на Столичному. Треба ж нам тепер відповідати нашому новому статусу заможних людей!
— Звісно, Денисе, не скигли. Грошей вистачить на всіх. У нас усіх почнеться абсолютно інше, нормальне життя, на яке ми заслуговуємо, — почувся абсолютно холодний, діловий і розважливий голос моєї дружини. — Я одразу полечу в Європу на шопінг, щоб змінити гардероб. А потім зроблю повний дизайнерський ремонт у цьому будинку. Я знесу тут усе, викину його дурні комп’ютери і старі меблі, щоб жодна річ про Романа більше не нагадувала… Але нам усім доведеться стиснути зуби і потерпіти ці жахливі вісім місяців. Ми маємо геніально грати в турботливу родину, витирати йому лоба і зітхати, щоб жоден лікар чи набридливий сусід нічого не запідозрив. Від того, як буденно і сухо жінка мого життя обговорювала колір нових шпалер після мого майбутнього похорону, у мене по спині пробіг колючий мороз.
— Нам абсолютно не обов’язково чекати так довго, щоб почати жити красиво, — раптом втрутився тесть Віктор Степанович. Він хитро понизив голос до змовницького шепоту. — У мене є надійний вихід на дуже серйозних, авторитетних людей у нашому місті. Вони можуть дати нам величезну позику готівкою прямо зараз, без зайвих банківських перевірок. А під заставу ми просто оформимо його майбутні “посмертні” виплати. Все геніально і просто.