Я стояв у густій темряві коридору, міцно зціпивши щелепи до болю в скронях. Усе своє свідоме життя я вважав, що такі гротескні, брудні сюжети про зраду найближчих існують виключно в дешевих кримінальних серіалах. Я чітко усвідомив одну річ: моя найкраща зброя зараз — це безжально підживлювати їхні солодкі ілюзії, поки вони самі не загонять себе в пастку.
Наступного дня я вирішив провести експеримент і перевірити, наскільки глибоким є їхнє моральне дно. Вранці, майстерно вдаючи сильну фізичну слабкість і задишку, я попросив Діану принести мені склянку води з кухні. А сам у цей час ніби “випадково”, через неуважність хворої людини, залишив на видному місці, на скляному столику у вітальні, свою апаратну криптофлешку. Це був мій надсекретний таємний гаманець — невеликий чорний металевий пристрій з маленьким екраном, на якому надійно зберігалися сотні тисяч доларів у цифровій валюті. Залишивши наживку, я безшумно сховався за рогом коридору і почав спостерігати.
Довго чекати не довелося. Діана і Денис разом зайшли до вітальні. Погляд брата, який завжди шукав, чим би поживитися, миттєво впав на металевий пристрій. Його очі загорілися нездоровим, жадібним блиском. Він миттю схопив флешку і гарячково підбіг до відкритого ноутбука.
— Діано, йди сюди! Ти хоч розумієш, що це за штука?! Це апаратний холодний гаманець для крипти! У твого благовірного святоші, виявляється, є жирна заначка, про яку він мовчав! — задихаючись від адреналіну і жадібності, прошипів Денис. — Давай, напружуй пам’ять, згадуй, які паролі чи пін-коди він зазвичай ставить на свої девайси! Дні народження, ваші дати весілля, імена родичів!
Моя законна дружина, не вагаючись і не відчуваючи жодних докорів сумління ні на секунду, сіла поруч із братом. Вони згорбилися над екраном, мов двоє голодних стерв’ятників над здобиччю, і почали швидко, комбінація за комбінацією, вводити паролі. Вони намагалися підібрати ключі до моїх заощаджень, щоб обікрасти мене ще за життя. Але ці дилетанти не знали, що система криптогаманця блокується назавжди після трьох невдалих спроб, і на пристрої стояла надскладна криптографічна комбінація.
Зрозумівши, що екран видав помилку блокування і пароль їм не зламати, вони роздратовано, з лайкою кинули флешку назад на стіл, проклинаючи мою “хвору айтішну параною”. Цей огидний епізод остаточно вбив у мені будь-які, навіть найменші залишки співчуття до цих людей. Вони були гіршими за ворогів на фронті.
Щоб змусити їх панікувати по-справжньому і почати робити фатальні, незворотні помилки, мені потрібен був потужний психологічний каталізатор. Наступного ранку я застосував свій новий, безпрограшний план — “фальшивий заповіт”.
У своєму військовому рюкзаку я дуже акуратно, але так, щоб краєчок білого паперу приманливо визирав назовні, залишив свіжороздрукований документ. Це була надзвичайно детальна, юридично грамотна чернетка мого заповіту. Згідно з її текстом, абсолютно все моє майно, включно з цим дорогим котеджем у «Сосновому березі», машинами, рахунками та всіма майбутніми державними “посмертними” компенсаціями, мало перейти на рахунки відомого благодійного фонду ветеранів «Сталевий Щит». Дружині та її хижій родині в цьому офіційному документі не залишалося жодної копійки — лише борги.
Я чудово знав, що теща Надія Миколаївна має бридку, невикорінну звичку нишпорити по моїх речах і кишенях, коли я нібито сплю. І я не помилився у своїх розрахунках.
Поки я вдавав, що міцно дрімаю на свіжому повітрі на літній терасі, закутавшись у плед, у будинку вибухнула справжня ядерна бомба. Я чітко чув, як Надія Миколаївна, задихаючись від жаху, покликала всіх на кухню. Крізь прочинене вікно до мене долинали уривки їхньої грандіозної, істеричної сварки.
— Ви бачили це?! Ви читали цей папірець?! Цей ненормальний хоче все віддати якимось благодійним фондам! — не своїм голосом верещала теща, гучно шурхотячи аркушами чернетки. — Якщо він добереться до нотаріуса і поставить свій підпис, ми всі залишимося на вулиці з голим задом! Усі наші плани підуть прахом!
— Ти ж казала, що все під абсолютним контролем, дурепо! — несамовито гарчав на доньку Віктор Степанович, втративши будь-який контроль над емоціями. — Я вже вчора підписав папери з тими кредиторами! Я взяв під його виплати шалені гроші! Лічильник увімкнувся, бандитські відсотки капають щодня! Якщо грошей не буде найближчим часом, вони мене на шматки поріжуть і в лісі закопають, і вас усіх разом зі мною!
Токсична, отруйна атмосфера в їхній родині миттєво перетворила їх на банку з агресивними скорпіонами. Вони почали нещадно гризтися між собою, звинувачуючи одне одного в усіх смертних гріхах. Діана ридала від безсилої злості, Денис поливав батька брудом, звинувачуючи його в неймовірній дурості через той тіньовий кредит. Вони опинилися в глухому, темному куті, який самі ж і побудували.
— Заткніться всі! Ми не можемо чекати ні вісім місяців, ні навіть одного тижня, — пролунав раптом крижаний, металевий голос Діани, який змусив усіх миттєво замовкнути. — Якщо він встигне підписати цей заповіт, нам усім кінець. Нас знищать кредитори. Треба щось вирішувати. Кардинально і негайно.
Петля їхньої власної жадібності намертво затягнулася на їхніх шиях. Вони були готові перетнути останню, найстрашнішу червону лінію, щоб врятувати свої шкури.