Але до неділі ще треба було вижити. Наступного дня я вирішив провести найжорстокіший психологічний тест для своєї дружини. По обіді, коли вся сімейка мирно пила чай з печивом на кухні, я невпевнено, хитаючись, зайшов туди за склянкою води. Зробивши крок, я раптом дозволив своєму тілу повністю обм’якнути і з гучним, страшним гуркотом впав на холодну кахельну плитку. Я імітував страшний, болісний напад серцевої задухи, голосно хапаючи ротом повітря, а потім раптово завмер, залишивши очі напівпрочиненими.
Уся сімейка миттю зірвалася з місць і обступила моє нерухоме тіло. Я лежав на підлозі і відчайдушно чекав, що моя дружина хоча б інстинктивно, по-людськи кинеться робити мені штучне дихання, почне бити по щоках чи несамовито кричати батькові викликати швидку. Але те, що я почув, заморозило кров у моїх жилах назавжди.
— Відійдіть від нього всі! Не чіпайте! — пролунав надзвичайно холодно, розважливо і без жодної нотки паніки голос Діани. — Давайте просто почекаємо і подивимося. Не дзвоніть у швидку ні в якому разі. Лікарі можуть його відкачати і зіпсують нам усе. Хай усе закінчиться природно прямо зараз.
Вони просто стояли півколом, дивлячись зверху вниз, як я “помираю”. Я витримав цю моторошну, пекельну паузу, слухаючи їхнє рівне дихання, а потім “опритомнів”, зі стогоном повільно підвівшись. Вони миттю натягнули маски смертельно стурбованих родичів і почали охати, але я вже на власні очі побачив їхнє справжнє, чор нутро.
Того ж пізнього вечора я натрапив на ще один, абсолютно убивчий доказ. Діана пішла в душ і через власну самовпевненість залишила свій робочий ноутбук відкритим на дивані у вітальні. На яскравому екрані світилася її приватна переписка в месенджері з братом. Моя законна дружина писала текст, від якого мене ледь не знудило: “Мама вже дає йому потрібні, кінські дози в каву. Головне, щоб це виглядало для експертів як абсолютно природна зупинка серця. Потерпи до кінця тижня, Денисе, і поїдемо в салон купувати твій омріяний джип. Обіцяю 😘”.
Я миттєво сфотографував екран на телефон і переслав знімки слідчому Кравченку через захищений канал зв’язку. Його відповідь прийшла менш ніж за хвилину: “Це джекпот, Романе. Експертиза щойно дала висновок: у каві була смертельно небезпечна доза препаратів, що пригнічують серцебиття. Готуємо групу спецзахоплення на неділю. Будь обережним.”
Напруга в будинку сягнула критичного, вибухонебезпечного максимуму наступного ранку, коли біля наших кованих воріт з диким вереском гальм різко зупинився масивний, чорний тонований позашляховик без номерів. З нього важко вийшов кремезний, лисий бандит у чорній шкіряній куртці відверто кримінальної зовнішності. Мій тесть вибіг йому назустріч, блідий як стіна, ледь не плутаючись у власних ногах від жаху. З вікна своєї кімнати я бачив, як цей рекетир агресивно тикав товстим пальцем у груди Віктора Степановича, хапав його за комір і явно вимагав повернути шалені відсотки за тіньовим кредитом. Тесть жалюгідно виправдовувався, складаючи руки в благанні. Боргова петля на шиї моєї “турботливої” родини затягнулася намертво, перекриваючи їм кисень. А попереду була неділя — день їхнього грандіозного, абсолютного і невідворотного краху.