Недільного ранку я прокинувся ще до того, як перші лагідні промені весняного сонця освітили червоні черепичні дахи нашого елітного котеджного містечка. Я не відчував ні хвилювання, ні втоми. Попереду був найважливіший, переломний день у моєму житті, день генерального прибирання мого найближчого оточення від токсичного бруду. О дев’ятій годині ранку я вже сидів у просторому, оздобленому масивним темним дубом кабінеті приватного нотаріуса в самому центрі ранкового, ще безлюдного Києва. Я прийшов туди, щоб особисто опустити важку юридичну гільйотину на геніальні фінансові плани моєї дружини.
Я офіційно, через усі відповідні державні електронні реєстри, жорстко і безповоротно скасував і відкликав будь-які генеральні довіреності, фінансові дозволи та медичні згоди на управління майном, які якимось чином раніше міг підписати на ім’я Діани чи її батьків. Сувора літня жінка-нотаріус в окулярах прискіпливо перевірила мої документи, переконалася в моїй адекватності і видала мені завірені витяги з мокрими печатками. Відтепер моя жадібна “родина” не мала на мене і моє майно абсолютно жодних юридичних прав. Мої справжні, приховані багатомільйонні крипто-статки були в абсолютній безпеці, недосяжні для їхніх липких рук.
Повернувшись додому близько дванадцятої дня, я застав усю сімейку за вкрай метушливою, майже істеричною підготовкою. У повітрі стояв різкий, штучний запах дорогих мийних засобів та ще більш їдкого лицемірства. Вони активно готувалися до головного драматичного спектаклю свого життя — офіційного візиту соціальної працівниці. Теща Надія Миколаївна нервово, до блиску натирала меблі у вітальні, розставляючи на найвидніших місцях фотографії в рамках, де ми з Діаною щасливо посміхаємося в обіймах одне одного на відпочинку. Тесть Віктор Степанович, чиї руки все ще тремтіли після вчорашньої зустрічі з рекетирами, одягнув чисту білу сорочку і тренував перед великим дзеркалом у коридорі глибоко скорботний, мужній вираз обличчя страждаючого родича.
Але найогидніше і найбридкіше було дивитися на мою законну дружину. Діана стояла перед великим дзеркалом у передпокої і з силою, безжально терла собі очі вологою косметичною серветкою. Вона робила це спеціально, щоб вони виглядали максимально червоними, запаленими і заплаканими, ніби після багатьох безсонних ночей у сльозах. Вона прискіпливо підбирала ідеальну позу “вбитої невимовним горем молодої жінки”, яка от-от назавжди втратить коханого чоловіка-героя. Від цієї цинічної сцени мені стало фізично нудно, але я лише мовчки, не дивлячись на них, пройшов до своєї кімнати, відчуваючи до неї лише глибоку, холодну порожнечу.
О 12:30 у задні двері нашого будинку, з боку саду, тихенько і дуже обережно постукали. Я відчинив і впустив майора Кравченка. Він був у цивільному одязі, щоб не привертати уваги сусідів. Ми швидко пройшли до моєї кімнати. Слідчий дістав мініатюрний пристрій і вкрай професійно закріпив надчутливий мікрофон у мене під сорочкою, надійно сховавши тонкі дроти. Холодний метал записуючого пристрою торкнувся моєї шкіри, нагадуючи, що крапку неповернення пройдено і шляху назад більше немає.
— Мої хлопці з групи швидкого тактичного реагування вже сидять у непримітному мікроавтобусі на сусідній вулиці і чекають моєї команди, — тихо, але дуже твердо проінструктував слідчий, дивлячись мені просто в очі. — Якщо ситуація раптом вийде з-під контролю, якщо вони почнуть погрожувати або нападати, просто голосно скажи слово “лікарня”. Це наш сигнал. Але краще дай їм виговоритися по максимуму. Вони мають самі закопати себе перед незалежними свідками. Тримайся, Романе, ми з тобою.
Рівно о 14:00 пролунав мелодійний дзвінок у вхідні двері. На порозі стояла пані Оксана, старша соціальна працівниця з престижної фундації «Світла Опіка». Це була жінка років п’ятдесяти, з надзвичайно теплою, емпатичною усмішкою і мудрими очима людини, яка бачила багато справжнього людського горя.
Моя дружина та її рідня миттю, ніби за помахом невидимої чарівної палички, увімкнули режим ідеальної, люблячої до нестями сім’ї. Їхня геніальна гра заслуговувала на найвищі театральні премії. Теща засуєтилася, запропонувала гості найкращого чаю і провела до вітальні. Пані Оксана сіла на краєчок шкіряного дивана, відкрила свій робочий блокнот і м’яким, заспокійливим голосом почала ставити рутинні запитання про мої щоденні потреби в цілодобовому хоспісному догляді та знеболенні.
Вони брехали так натхненно, так переконливо, що я б сам їм повірив. Надія Миколаївна зі справжніми сльозами на очах розповідала, як місяцями ночами не стуляє очей, сидячи під моїми дверима і слухаючи моє важке дихання. Віктор Степанович бив себе кулаком у груди, стверджуючи, що готовий продати весь свій бізнес і майно заради мого мінімального комфорту. А Діана… Вона сіла впритул поруч зі мною, ніжно взяла мою руку у свої холодні, як лід, долоні і з майстерно тремтячим, надломленим голосом почала розповідати, як до нестями мене кохає і не уявляє свого життя без мене. Пані Оксана зворушено кивала і записувала.
Але рівно о 14:15 у двері знову різко подзвонили. Цей короткий, пронизливий звук пролунав як похоронний набат для їхнього ідеального, жадібного плану. Я дуже важко, імітуючи страшну слабкість і спираючись на стіни, пішов відчиняти. На порозі стояла сувора жінка в діловому сірому костюмі з червоною текою в руках — старша інспекторка з «Національного фонду підтримки захисників».
— Доброго дня. Я прийшла обговорити дуже серйозні, кримінальні фінансові правопорушення у вашій справі, — крижаним, офіційним тоном заявила вона, проходячи до вітальні і не чекаючи запрошення. — Ваш електронний кабінет ветерана було серйозно скомпрометовано. Наш відділ безпеки виявив, що хтось намагався незаконно оформити тіньову кредитну гарантію на майбутні компенсаційні виплати Романа. Ваші рахунки і транзакції повністю заморожено до завершення офіційного поліцейського розслідування.
Фальшива, солодка посмішка Діани в ту ж секунду, як маска, сповзла з її обличчя, оголивши чистий шок. Віктор Степанович різко пополотнів, вкрився холодним потом і буквально втиснувся у м’яке крісло. Пані Оксана здивовано переводила погляд з однієї жінки на іншу, відчуваючи, що ситуація виходить з-під контролю.