Роман не став чекати, поки вони почнуть вибивати двері. Він спокійно вийшов на сходовий майданчик першого поверху. Руки опущені, долоні розкриті. Камера, замаскована в плафоні освітлення, ідеально фіксувала кожне обличчя і кожне слово.
— Панове. Який несподіваний візит.
Фоменко зробив крок уперед, поклавши биту на плече.
— Ти, гнидо. Ти вирішив, що можеш покалічити наших дітей і тобі за це нічого не буде?
— Я був у лікарні. Це підтвердить персонал.
— Свої казки розкажеш слідчому, — прогарчав депутат Осадчий. — Ми знаємо, що це ти. Хто ще має таку підготовку, щоб ламати кості без єдиного сліду?
— Можливо, це був хтось, хто вирішив, що вашим синам настав час дізнатися, що таке відповідальність? — спокійно парирував Роман. — Нова для них концепція, я розумію.
Гришко різко змахнув битою, зупинивши її за кілька сантиметрів від обличчя Романа.
— Ти думаєш, ти тут найрозумніший? Здається, ти забув, хто ми такі. Ми володіємо цим містом. Поліція, судді, прокурори — вони всі їдять з наших рук. Ми тебе згноїмо.
— Так само, як ви згноїли справи попередніх жертв ваших вилупків? — голос Романа не змінився ні на децибел. — Скількох дітей вони вже відправили до лікарень? Скільком сім’ям ви заплатили або залякали їх до смерті?
— Це були випадковості! — огризнувся один із батьків. — Пацани грали жорстко. Твій сопляк виявився слабаком, не витримав удару. Сам винен!
— Мій син ледь не помер від перелому основи черепа. Семеро професійних спортсменів забивали ногами хлопця, який важить шістдесят п’ять кілограмів. Це не “жорстока гра”. Це замах на вбивство групою осіб.
Фоменко підняв биту обома руками.
— Ми прийшли сюди не дискутувати. Ти зламав майбутнє нашим дітям. Тепер ми зламаємо тебе. Ми хотіли дати тобі грошей, щоб ти заткнувся. Але тепер ти не отримаєш нічого, крім болю. Вчіть цього військового розуму, мужики! Покажіть, що буває, коли лізеш до наших сімей.
Вони рушили на нього всі разом.
Роман навіть не здригнувся. Він просто дивився, як вони наближаються, автоматично вираховуючи кути, дистанцію та баланс кожного.
Коли Фоменко з розмаху опустив биту, цілячись Роману в голову, ветерана там уже не було. Двадцять років ближнього бою навчили його читати рухи тіла швидше, ніж мозок супротивника встигав їх завершити. Бита зі свистом розсікла повітря. Рука Романа блискавично виринула збоку, жорстко б’ючи забудовника по ліктьовому нерву і одночасно підбиваючи його коліно. Фоменко закричав, випустивши биту, і звалився на бетонну підлогу.
Осадчий кинувся наступним, замахнувшись монтуванням. Роман зробив півкроку вбік, перехопив його зап’ястя, використовуючи інерцію самого депутата, і всадив короткий, нищівний удар під дих. Осадчий зігнувся навпіл, хапаючи ротом повітря, і впав на коліна.
Гришко спробував атакувати зі спини. Роман миттєво розвернувся, перехопив удар битою у повітрі, вирвав її з рук нападника і зворотним рухом вдарив його ж зброєю по гомілці. Почувся хрускіт. Гришко завив і впав.
Інші четверо раптом завмерли. До них доторкнулося холодне усвідомлення катастрофи. Це були люди, які звикли вирішувати справи в розкішних кабінетах. Вони принесли зброю на бійку з людиною, яка все життя готувалася до війни.
Роман не дав їм часу на роздуми. Кілька точних, блискавичних рухів — больові точки, підсічки, перехоплення. За десять секунд усе було скінчено. Семеро найвпливовіших людей міста лежали на підлозі власної крові та розгубленості, стогнучи від болю.
Один із них, тримаючись за пошкоджене плече, спробував відповзти.
— Це напад… — прохрипів він. — Ми тебе посадимо…
Роман спокійно подивився на них зверху вниз.
— Ви приїхали до мого дому з холодною зброєю. Семеро на одного. Увірвалися в під’їзд і погрожували вбивством. І все це задокументовано.
Він підняв палець, вказуючи на мікрокамеру під стелею.
— Ідеальний кут. Ідеальний звук. Ви щойно на камеру зізналися в приховуванні злочинів ваших синів, у підкупі правоохоронців, а потім здійснили груповий озброєний напад. Відео вже лежить на трьох європейських серверах. Мій адвокат отримав інструкцію оприлюднити його, якщо зі мною чи моїм сином щось станеться.
На сходовому майданчику запанувала мертва тиша, яку порушувало лише важке дихання повержених мажорних батьків.
— А тепер слухайте уважно, — голос Романа був тихим і безжальним. — Ви будете лежати тут і чекати, поки приїде поліція. Ваших синів судитимуть за нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Вашого кишенькового директора ліцею виженуть із ганьбою, коли я передам пресі записи. А ви всі, кожен із вас, сядете за ґрати за змову і напад. Ви нарешті дізнаєтесь, що таке наслідки.
— У нас адвокати… гроші… — прошипів Фоменко, ледь підводячи голову.
— А в мене — докази. І моральна перевага, — обірвав його Роман. — Я двадцять років воював із людьми, які були в сотні разів страшнішими за купку розбещених чиновників. У мене стріляли снайпери, мене накривали артилерією. І я досі тут. Ви справді думали, що можете мене налякати?
Удалині завили сирени. Роман подбав і про це — його сусід мав чітку інструкцію викликати поліцію рівно о 21:05.
Слідчий Петренко прибув першим. Він зайшов у під’їзд і завмер. Семеро чоловіків у дорогих пальтах, які лежали на брудній підлозі упереміш із битами. І Роман, який спокійно стояв над ними, тримаючи в руках телефон із відкритим відеозаписом.
— Пане слідчий. Ці громадяни зі зброєю напали на мене біля моїх дверей. Докази самооборони зафіксовані.
Петренко перевів погляд з відео на стогнучого Фоменка, потім на абсолютно неушкодженого Романа. У кутиках губ старого слідчого майнула ледь помітна посмішка задоволення.
— Оформлюємо. Схоже, це буде дуже довга ніч.
Наступні три дні столиця вибухнула. Кадри з камери Романа миттєво злилися в усі популярні Telegram-канали та випуски новин. Впливові батьки на всю країну зізнавалися в корупції та погрожували розправою. Суспільний резонанс був настільки шаленим, що справу миттєво передали до центрального апарату. Прокурори, відчуваючи зміну політичного вітру, діяли блискавично.
Сімка футболістів отримала офіційні підозри. Директор Левченко зі скандалом звільнився, щойно на світ вилізли його махінації зі скаргами від інших учнів. Після цього прорвало дамбу — до поліції посипалися заяви від десятків родин, чиї діти роками страждали від знущань мажорів, але боялися говорити.
Імперія недоторканних розсипалася на порох під вагою правди та суспільного гніву.