Частина 3
— А куди ти поїдеш після виписки? — тихо запитав Ігор Павлович.
Він підсунув ближче лікарняний стілець, що тихо скрипнув ніжками по лінолеуму, і сів біля кушетки.
Олена довго мовчала. Вона дивилася на сина, який ледь помітно ворушив крихітними пальцями уві сні. Дівчина здавалася геть виснаженою: під очима залягли глибокі тіні, а плечі під лікарняною сорочкою дрібно тремтіли після перенесеного болю.
— Нікуди, — нарешті видихнула вона. У цьому слові не було сліз чи істерики, лише порожня констатація факту. — У мене нікого немає.
Ігор Павлович уважно дивився на її профіль. Усередині нього наростало дивне, тривожне передчуття.
— Розкажи мені. Будь ласка, — попросив він рівним, заспокійливим тоном, яким зазвичай розмовляв із важкими пацієнтами. — Я повинен знати, кому допомагаю. Де твої батьки?
Дівчина гірко, самими куточками губ, усміхнулася. Вона ще глибше сховалася в ковдру.
— Моя мати загинула, коли мені було пів року, — повільно почала Олена, не піднімаючи очей. — Звичайна київська вулиця, дощ. Вона послизнулася на бруківці прямо перед машиною. Нещасний випадок. Її звали Надія.
Ігор Павлович відчув, як у грудях щось різко стиснулося. Він сперся ліктями на коліна, зчепивши пальці так міцно, що побіліли кісточки.
— А твій… батько? — його голос прозвучав трохи глухіше, ніж зазвичай.
— Чоловік, якого вона записала моїм батьком, віддав мене в інтернат, коли мені було півтора року, — тон Олени став зовсім сухим, ніби вона читала чужу історію. — Я знаю все це, бо коли мені виповнилося вісімнадцять, директорка дозволила мені почитати мою особову справу. Цей чоловік, Олександр, був столичним бізнесменом. Після смерті мами він довго не міг отямитися, але потім одружився вдруге. Нова сім’я, нове життя. Вони з дружиною хотіли спільних дітей. Рік, другий — нічого не виходило.
Олена зробила паузу, обережно поправляючи куточок пелюшки на малюкові.
— Вони пішли по столичних клініках. Здали аналізи. І там йому сказали правду: він був безплідним. З народження. Він фізично не міг мати дітей.
Ігор Павлович заплющив очі. Усе ставало на свої місця з лякаючою, математичною точністю. Ті заховані протизаплідні таблетки у їхній вінницькій квартирі. Її раптова вимога розлучення. Вона пішла від нього вже вагітною, але приховала це, щоб легко закріпитися в Києві з новим, заможним чоловіком.
— Він зробив ДНК-тест у приватній лабораторії, — продовжувала Олена, не помічаючи внутрішнього стану лікаря. — Просто щоб переконатися. І зрозумів, що його ідеальна Надія йому брехала. Він не зміг пробачити їй цієї зради. Але ж її вже не було серед живих. Тому він відігрався на мені.
Вона згадала сухі бюрократичні рядки зі своєї папки, які назавжди врізалися в пам’ять.
— У справі був офіційний протокол відмови від батьківських прав. Виховательки потім розказували, що він навіть не обернувся, коли йшов до своєї машини. Залишив пакет із моїми речами, підписав папери в кабінеті й назавжди викреслив мене з життя. Отак я стала державною дитиною.
Дівчина важко зітхнула.
— А потім пішли переїзди. Спершу дитбудинок у Білій Церкві. Довгі холодні коридори, де ми билися за свою порцію в їдальні. Потім мене перевели в Переяслав. А звідти, коли почалася реорганізація закладів, нас спішно відправили сюди, на Черкащину. Казенні стіни мінялися, але запах скрізь залишався однаковий — пересмажена капуста і дешеве мило.
Вона замовкла. У палаті було чути лише тихе посапування немовляти.
Ігор Павлович сидів нерухомо. Бар’єр його внутрішньої оборони, який він старанно вибудовував понад двадцять років, щойно розсипався на порох від кількох тихих речень цієї дівчини. Він був лікарем із багаторічним стажем. Він звик довіряти винятково медичним картам, протоколам і результатам обстежень. Але зараз жоден папірець йому був не потрібен. Він дивився на змучену Олену і ясно розумів: перед ним лежить його рідна донька.
Єдина дитина, про існування якої він навіть не підозрював.
Він зробив глибокий вдих, намагаючись опанувати тремтіння в руках.
— Гаразд, — тихо сказав він, дивлячись їй у вічі. — Ти випустилася з інтернату. За законом орган опіки мав забезпечити тебе хоч якимось соціальним житлом. Чому ти опинилася на вулиці в такому стані? Що сталося потім?